СТАТТІ
Відроджувач традиційного кобзарства Георгій Ткаченко – Ренат ПОЛЬОВИЙ, 2003
За виданням: Ренат Польовий. Кобзарі в моєму житті. – Київ: Діокор, 2003. – 109 с.
Про Георгія (Юрія) Ткаченка я дізнався спершу як про чудового художника-аквареліста, автора великої кількості картин під загальною назвою “Мальовнича Україна”, які є окрасою багатьох музеїв. Якось до художника в його київську оселю (Повітрофлотський проспект, буд. 74, пом. 27) завітали ми з братом Василем Польовим – художником із Москви. Було це влітку 1969 року. Саме тоді пізнав я Ткаченка і як бандуриста. З того часу, особливо після свого переїзду з Донбасу до Бучі під Києвом, я часто відвідував його, бував на виставках картин Ткаченка та концертах за його участю.
Continue reading “Відроджувач традиційного кобзарства Георгій Ткаченко – Ренат ПОЛЬОВИЙ, 2003” →
Масниця на Київщині, 19 – поч. 20 ст. – Надія ЗЯБЛЮК, 2017
За публікацією: Надія Зяблюк. Масниця на Київщині. 19 – поч.20 ст. // Переяславіка: Наукові записки [Збірник наукових статей. Міжнародна історико-краєзнавча конференція “Наукові студії М.І.Сікорського”]. – Вип.12(14). – Переяслав-Хмельницький, 2017. – С.221-233. – PDF.
У статті йдеться про відзначення на Київщині Масниці – першого весняного народного свята – у 19-му – на початку 20 століть. Як і повсюди в Україні, найважливішим символом і атрибутом Масниці була Колодка, а головною ритуальною стравою – вареники з сиром і маслом.
Ключові слова: Масниця, Масляна, Колодій, Колодка, Сиропуст, Всеїдний, Переступний, Пущення.
Скільки тої зими… весна не за горами. Збігли М’ясниці, збіжить і Масниця.
Continue reading “Масниця на Київщині, 19 – поч. 20 ст. – Надія ЗЯБЛЮК, 2017” →
Народні картини Козаки Мамаї – Платон БІЛЕЦЬКИЙ, 1997
Платон Білецький. Народні картини Козаки Мамаї // Журн. Родовід. – Київ. – 1997. – Ч.2(16). – С.28-35. – PDF.
Слід зважити на те, що на час написання автором цієї статті давніх зразків народної картини “Козак Мамай” у науковому обігу було значно менше, аніж сьогодні. Тут подана сучасна вибірка тематичних ілюстрацій.
Не лише в Україні, а повсюди, де б не опинялися нащадки вільних козаків-запорожців, улюбленою прикрасою їхніх хат були мальовані на полотні олійними фарбами картини, що звалися “козаками-мамаями”. Можна їх було бачити по українських селах ще у 1930-х роках.
Моє особисте знайомство з такою картиною відбулося в селі Білики на Полтавщині, коли я мав років 15-16. Запросив мене один дядько до своєї хати. Стара хата, на крокві надпис: “Цей будинок спорудив раб Божий Василь Коба року Божого 1877”. На стіні, дивлюся, картина висить у простій дерев’яній рамі, теж стара, почорніла від часу. Бачить господар, що я зацікавився, та й каже: “Ось тут щось написано, а що – мені того не знати. Може, ви, люди освічені, прочитаєте?” Дійсно, на картині був довжелезний напис церковно-слов’янськими літерами, для мене незвичними. Пробую розібрати і читаю: “Ага, читаєш, мати твою…!” Засоромився, а господареві того тільки і треба було…
Continue reading “Народні картини Козаки Мамаї – Платон БІЛЕЦЬКИЙ, 1997” →
Український рік: свята, що нас об’єднують
Розроблено Національним центром народної культури “Музей Івана Гончара”.
• Загальна інформація • РІЗДВО • ВАСИЛЯ, або СТАРИЙ НОВИЙ РІК • ВОДОХРЕЩА • МАСЛЯНА, або КОЛОДІЙ • ВЕЛИКДЕНЬ • ТРІЙЦЯ, або ЗЕЛЕНА НЕДІЛЯ • КУПАЛА • ОБЖИНКИ • МАКОВІЯ • ПОКРОВА • АНДРІЯ, або КАЛИТА • МИКОЛАЯ • Джерела
До цього стислого огляду увійшло дванадцять традиційних українських календарних свят, які протягом життя багатьох поколінь стали невід’ємною часткою народного побуту на більшості українських територій. При цьому вони здавна закорінені не лише в християнській традиції, але й поза нею, виходячи за межі церковних конфесій і громад.
Християнський зміст цих свят доповнюється суто народними яскравими моментами, що відображають український світогляд і ментальність − тому вони сьогодні продовжують об’єднувати українців незалежно від місця проживання, релігійних та політичних уподобань.
Усі наведені свята мають значний потенціал для виходу в сучасний інформаційний простір. Багато з них, з певними уточненнями, надаються для проведення організованих масових заходів − і/або етнічно-орієнтованого святкування в колі друзів.
До цього переліку не увійшло багато важливих і шанованих у народі свят, що їх люди відзначають лише у храмі та у власному домі. Це Стрітення, Благовіщення, Вербна Неділя, Чистий Четвер, Петра й Павла, Спаса, Катерини та інші. Вони є не менш важливими для українського культурного простору, але в цій публікації ми розглядаємо лише ті свята, у яких може виявлятися світська громадська ініціатива.
Continue reading “Український рік: свята, що нас об’єднують” →
Масниця в Україні – Надія ЗЯБЛЮК
Надія ЗЯБЛЮК. Масниця в Україні // Рідна школа. − 2007. − №1 (січень) − С.26-33.
• Вступ
• Підготовка до свята: Всеїдний тиждень, Переступний тиждень, Пущення
• Масниця, Масляна, Масничний тиждень, Масничні страви, Дні масничного тижня
• Джерела
Масниця розпочинає весняний цикл календарних традиційних свят українців. Це веселе, замашне та голосисте народне свято, наповнене релігійно-міфічними ритуалами і унікальними обрядодійствами, відзначається на останньому тижні перед Великим постом.
Масницю наша людність називала також Масляною, Масляницею, Сиропустом, Сиропусним тижнем, Колодієм, Колодкою, Турицею та ін. Вже самі назви свята говорять про його прадавні корені й той шлях, який воно пройшло від основ народовір’я до сьогодення.
Continue reading “Масниця в Україні – Надія ЗЯБЛЮК” →
МАЛЬОВАНЕ ДЕРЕВО В УКРАЇНІ – Лідія ОРЕЛ, 2003
За виданням: Лідія Орел. Мальоване дерево: наївний живопис українського села. – Київ: Родовід, 2003. – 232 с., іл.
Мальоване дерево – поширене і надзвичайно цікаве явище в історії селянської культури. Мальована рублена хата, скриня, колиска були звичними предметами селянського побуту ще на початку ХХ століття. Ікони та картини, мальовані на дереві, побутували й довше, подекуди до нашого часу.
Ця стаття – етнографічний нарис, у якому подано відомості про регіональні стилі мальованих речей, їхніх авторів та побутове життя.
Зміст статті:
• Вступ • Хати • Скрині • Ікони та картини. Сюжет “Козак Мамай” • Миски, мисники, віконниці, вози, вулики… • Малювання на дереві в українських народних піснях • Окремі ілюстрації • Використана література • Умовні скорочення • Примітки
Continue reading “МАЛЬОВАНЕ ДЕРЕВО В УКРАЇНІ – Лідія ОРЕЛ, 2003” →
Брошура “ЧОЛОВІЧІ ТА ЖІНОЧІ УЗОРИ В НАРОДНОМУ ВБРАННІ” – Віктор ДАВИДЮК, 2005
Віктор Давидюк. Чоловічі та жіночі узори в народному вбранні. – Луцьк: Інститут культурної антропології, 2005. – 44 с., іл.
Орнаментика народного вбрання за давніх часів була своєрідним письмом. По ньому прочитували все про власника одежини – з якого роду, його соціальний та сімейний стан. У наш час деякі традиційні узори стали звичайними кольоровими плямами, які використовуються де завгодно і як завгодно. Автор брошури, спираючись на багатолітні спостереження народних традицій, подає вірогідні гіпотези потрактувань народних орнаментів з рекомендаціями до їх сучасного застосування.
За надання інформації дякуємо п.Людмилі ОГНЄВІЙ.
Continue reading “Брошура “ЧОЛОВІЧІ ТА ЖІНОЧІ УЗОРИ В НАРОДНОМУ ВБРАННІ” – Віктор ДАВИДЮК, 2005″ →
Роменський кобзар Євген АДАМЦЕВИЧ – Ренат ПОЛЬОВИЙ, 2003
За виданням: Ренат Польовий. Кобзарі в моєму житті. – Київ: Діокор, 2003. – 109 с.
Про бандуриста з міста Ромен, що на Сумщині, я довідався зі статті О. Правдюка в журналі “Народна творчість та етнографія” (ч. 5, 1968 р.). Тому, плануючи свою мандрівку по Україні на літо 1969 року, намітив відвідати і Ромен. 6 червня того року в Роменському краєзнавчому музеї я познайомився із завідувачем відділу середньовіччя поетом Данилом Кулиняком, який, як виявилося, був добре знайомий з Адамцевичем (перед тим деякий час в його оселі квартирував). Кулиняк з охотою запропонував відвести мене до бандуриста. Дорогою попередив, що Адамцевич має складний характер, тому радив бути обережним і дипломатичним у спілкуванні з ним.
Євген Олександрович разом із дружиною Лідією Дмитрівною жили у власній хатці біля залізничної колії Ромен – Ромодан. Мали трьох дорослих дочок і онуків, але далеко від Ромна.
Представивши мене господарям як науковця-фольклориста, Кулиняк пішов, залишивши мене зніяковілим від цієї фальші. Я тут же виправив становище, представившись тим, ким я є справді: інженером із Донбасу, шанувальником кобзарства. Метою моїх відвідин є поспілкуватися з відомим бандуристом, послухати його мистецтво.
Continue reading “Роменський кобзар Євген АДАМЦЕВИЧ – Ренат ПОЛЬОВИЙ, 2003” →
Кобзарський панотець Микола БУДНИК – Ренат ПОЛЬОВИЙ, 2003
За виданням: Ренат Польовий. Кобзарі в моєму житті. – Київ: Діокор, 2003. – 109 с.
З Миколою Будником я познайомився в домівці бандуриста Георгія Ткаченка – останнього представника традиційного народного кобзарства, який доніс до наших днів старосвітську бандуру і зіньківський (тепер кажуть, харківський) спосіб гри на ній. Микола був його учнем.
Народився він 3 грудня 1953 р. у с.Сколобів Володарськ-Волинського району на Житомирщині. Чотирнадцятирічним хлопцем пішов із села в широкий світ у пошуках свого місця в ньому. Міняв професії, місця роботи й перебування. Довший час працював фрезерувальником на київському заводі “Арсенал”. Захоплювався малюванням.
Разом із Будником у Ткаченка навчались археолог Микола Товкайло, пожежник Сергій Радько, мистецтвознавці Михайло Селівачов і Ростислав Забашта. Не знаю щодо інших, а Радько й Будник свої бандури зробили власноруч. Мушу зазначити, що, характеризуючи своїх учнів, Георгій Кирилович не покладав великих сподівань на здібності Миколи Будника і вважав його занадто самовпевненим. Мені Будник здавався неговірким. Більше слухав, ніж говорив.
Continue reading “Кобзарський панотець Микола БУДНИК – Ренат ПОЛЬОВИЙ, 2003” →
КОЗАК МАМАЙ (НАРОДНА КАРТИНКА) – Данило ЩЕРБАКІВСЬКИЙ, 1913
Данило Щербаківський. Козак Мамай (народна картинка) // Журнал “Народне мистецтво”. – Київ, 1997. – №1. – С.18-22.
Передрук зі скороченнями за публікацією в літературно-мистецькому журналі “Сяйво”. – Київ, 1913. – №10-12.
У Лівобережній, а іноді й у Правобережній Україні ще й досі трапляється по хатах старих заможних козаків картина з написом “Козак Мамай”.
Підібравши під себе ноги, сидить на землі молодий козак. Обличчя у нього гарне, вуса довгі, а з начисто голеної голови спускається за ліве вухо тонкий, довгий “оселедець”. У багатому одязі, що на ньому, комір розхристаний, на ногах червоні чоботи, в зубах люлька, в руках бандура; за плечима, а іноді на землі чи на дереві, козацька зброя: лук, сагайдак, шабля, спис, рушниця, пістолі. Збоку, теж на землі, шапка, пляшка й чарка. Ззаду до списа прив’язаний кінь. Па картині внизу довгі вірші. Є багато картин, на яких, окрім цього казана, намальовано ще кілька козаків; вони п’ють, танцюють, тягають один одного за чуба… і т. ін…
Continue reading “КОЗАК МАМАЙ (НАРОДНА КАРТИНКА) – Данило ЩЕРБАКІВСЬКИЙ, 1913” →