КОЗАК МАМАЙ (НАРОДНА КАРТИНКА) – Данило ЩЕРБАКІВСЬКИЙ, 1913 – Україна Споконвічна :: Народне будівництво, традиційний побут, фольклор

За публікацією: Козак Мамай (народна картинка) / Данило Щербаківський // Сяйво: Літературно-мистецький журнал. – Київ, 1913. – №10-12. – С.251-258. – pdf.

Було передруковано зі скороченнями та з доданням інших ілюстрацій тут: Козак Мамай (народна картинка) / Данило Щербаківський // Журнал “Народне мистецтво”. – Київ, 1997. – №1. – С.18-22. – pdf, djvu.

В Лівобережній, а иноді і в Правобережній Україні ще й досі трапляється по хатах старих заможних козаків картина з написом “Козак Мамай”.

Підібравши під себе ноги, сидить на землі молодий козак. Обличчя у нього гарне, вуса довгі, а з начисто голеної голови спускається за ліве вухо тонкий, довгий “оселедець”. У багатої одежі, що на йому, комір розхрістаний, на ногах червоні чоботи, в зубах люлька, в руках бандура; за плечима, а иноді на землі чи на дереві, козацька зброя: лук, сагайдак, шабля, спис, рушниця, пістолі. Збоку, теж на землі, шапка, пляшка й чарка. Ззаду до списа прив’язаний кінь. На картині внизу довгі вірші. Єсть багато картин, на яких, окрім цього козака, намальовано ще кілька козаків; вони п’ють, танцюють, тягають один одного за чуби… і т.ін.

Малюнки ці були дуже улюблені: їх не тільки чепляли по стінках як картини, але й робили на дверях, шахвах, скринях, вуліках; робили по всій Україні від Дону до Карпат: Мамая можна побачити, наприклад, і у Львові в Національнім Музею, тільки вірші на ньому написано латинськими літерами, хоч і українською мовою.

Інтересно прослідити, якого походження ця картина, як по волі розвивався її сюжет і його окремі частини й деталі [1].

Перше всього звертає на себе увагу те, що на всіх цих картинах – а їх, сказати до речі, відомо коло 100 – і на простих, і на найскладніших, де намальовано з десяток постатей в самих ріжноманітних позах, завжди перше місце займає постать козака з підібраними ногами, з бандурою, зброєю і конем біля списа.

Мало того, ця постать майже не має художнього зв’язку з иншими, а хоч і сполучається, то якось механично: часом тільки напис, що йде від рота Мамая до інших персонажів картини, свідчить про зв’язок його з ними, а часто буває, що постать козака Мамая в скілько разів більша від инших козаків, хоч вони й сидять поруч з ним (див. малюнок №3). Механичність в зв’язку головної постаті з иншими, а також і те, що багацько картин ми маєм тільки з цею окремою головною постаттю козака, свідчить, що проста картина з поодиноким козаком-бандуристом (див. малюнок №1) і єсть найстаріща, виникла перше усього, а всі картини “Мамая” зі складним змістом, з скількома козаками з’явились пізніще і суть тільки дальнійшим розвитком цеї головної картини, головного сюжету, за яким ми удержим назву козак-бандурист, яку так влучно приклав К[ость]. Шероцький [2].

Козак Мамай – картина Українського походження і скомпонована не пізніще 17 століття. Це докладно вияснив д[октор] Шероцький.

Думка Скальковського, що це польський портрет гайдамаки, скараного поляками на смерть, і що поляки, змалювавши його, сами розповсюджували його по Україні між селянами для страху, зовсім безпідставна [3].

Виникає тільки питання, оскільки оригінальна і самостійна композиція нашої картини. Що це – зовсім оригінальний твір українських малярів, чи тут єсть якийсь инший, чужий вплив?

Розглядаючи цю поодиноку постать козака-бандуриста з підібраними під себе ногами, мимоволі звертаєш увагу на те, що в найстаріщих варіантах нашої картини вона майже зовсім однакова, міняються тільки деталі. Не видко, щоб маляр поступово доходив до цієї композиції, щоб їх існувало кілька і з них одна переважувала б инші. Тут маємо зовсім закінчену, готову і, до речі сказати, гарну композицію, маємо сталий шабльон, який в грунті своїм навіть в пізніщі часи зостається однаковим, і надалі не стільки міняється, скільки доповняється механичним прилученням до нього инших сюжетів, инших сцен, инших мотивів художніх.

Але мало того, композиція ця якось не зовсім відповідає головній ідеї козацтва. Козацтво − воїнство; довге життя нашого козацтва − це перш за все довга низка його подвигів войовничих, це безупинна січа з татарином, турком, ляхом. З іменем козацтва зв’язані найбільш героїчні моменти історії України, найславніщі імена її. І ось протягом сотні літ наші малярі малюють нам козака не героєм, не в злій січі з ляхом або татарином, не верхи на коні з шаблею, а в надто спокійній, навіть сонливій позі, з бандурою і люлькою за чаркою горілки; а кінь, прив’язаний до списа, тільки даремне басує і б’є копитом об землю (дивись малюнок №1) [4].

Така сталість композиції нашої картини з’явилась, мені здається, через те, що ця композиція була позичена, виникла під впливом подібної чужої композиції, як побачим далі, східної. Батальних козацьких сцен на картинах могло не бути через те, що у тодішніх малярів українських бракувало художньої творчости; навіть великі майстри західні не зразу дійшли до батальних картин. Але український майстер який не спромігся на самостійну композицію, легко міг перейняти композицію готову, перенести її на рідний грунт, дати їй українські національні форми і деталі. Позичена композиція була настільки гарна і проста, настільки подобалась усім, що надовго заспокоїла потребу в якихось инших малюнках з козацького життя.

К[ость] Шероцький пробує зв’язати козака-бандуриста з західними малюнками Гаргантюа, перероблені гравюри яких використовувались, між иншим, в Москівщині, а також проводить, хоч і дуже обережно, анальогію між ним і музикою на фресках Софії Київської [5].

Мені здається, що іконографічні родичі нашого козака-бандуриста не на Заході, а на Сході. Спокійна, лінива постать козака-бандуриста з підібраними під себе “по-турецьки” ногами з надто спокійним загальним настроєм, якось мимоволі наводить думки на Схід і примушує там шукати паралелів.

Паралелів таких можна привести чимало, особливо з арабського, перського, турецького мистецтва.

Вже на перських порцелянових тарілках 12-13 століття можна здибати малюнок: чоловік сидить по турецьки і грає на бандурі [6]. Подібна постать з бандурою, і навіть з посудою на землі, здибається і на шкляній посуді перській 14 віку [7], на картинах перського майстра Абдаллака 15 віку [8], на мініатюрах, на тканині [9]. Пізніще любили малювати султанів і дервішів на колінах, з чашкою в руці, біля дерева з зброєю [10]. Взагалі треба сказати, що всі головні риси нашої композіції: сидюча постать, бандура, люлька, зброя, дерево, посуд, все − окрім, здається, коня біля списа, все це дуже часто здибається не окремо, а в зв’язку на східних мініатюрах, шкл, порцеляні, коврах, тканині і т.и. і суть звичайні деталі східнього жанру.

Україна, яка завжди була в зносинах з татарами, турками, персами, вірменами, взагалі зі Сходом, не тільки грабувала побережжя Чорного моря, але й часто посилала послів своїх в глиб східних земель, а ще більше купців східних приймала в себе на Україні і купувала у них всякии крам: килими, посуд, дорогі тканини. Нічого дивного нема, що через ці речі художня композиція, подібна до козака-бандуриста, перейшла до України.

Первісна редакція картини “козак-бандурист” почала розвиватись у своєму змісті і збагатилась перш за все віршовим підписом, для якого незвичайно підійшов відомий монольог козака в українській інтермедії, що починається словами:

“Хоч дивися на мене, да ба, не вгадаєш,
Відкіль родом і як зовуся ні чирк не знаєш” [11],

а також і приспівом до бандури:

“Гей, бандуро, моя золотая,
Коли б до тебе шинькарка молодая”.

Козак-бандурист – не єсть портрет якогось відомого козака, він не має індивідуальних рис, не має імени [12], це тип козака. В інтермедії виведено теж не яку-небудь історичну постать, а тип козака, тип часу занепаду козаччини, коли все найкраще, героїчне козаччини “минуло”. Старий козак згадує минулу славу і з сумом чекає тільки, як його “якась звірина в байрак поцупить”. Цей сумний тон його монольогу якнайкраще личить до цеї сонливої флегматичної постаті козака нашої картини.

Занявши місце на картині, монольог почав впливати на зміст її. Маляр иноді пробує ілюстровати деякі місця монольогу. Спинившись, наприклад, думкою над іроничним місцем його, де козак жалується, що

“Було, ляхів борючи, і рука не мліла,
А тепер сильно вош одоліла”,

маляр примушує козака одікласти бандуру на бік і почати нудну війну з маленьким, але сильним ворогом (див. мал. №2). Ця деталь остільки подобалась, що інтермедійну напись збагатили ще й народнім прислів’ям:

“Козак душа правдивая,
Сорочки не має
Коли не п’є, так в[оші] б’є,
А все не гуляє”. [13]

Взагалі треба сказати, що цей варіант значно пзніщого часу, коли життя давало більше матер’ялу для іроничного відношення до колишніх героїв.

Може, має який-небудь зв’язок з вертепною драмою також картина козака-бандуриста з трома жидками. На звичайній картині козака-бандуриста намальовано трьох жидків молоденьких, які вилізли на дерево і стріляють з пістолів в Мамая, а він спокійно сидить і грає на бандурі (див. мал. №4). Цей варіант досить розповсюджений і є в кількох музеях [14]. Між иншим, в одній ітермедії, коли на сцену являється козак, жиди з переляку ховаються під лавку і стріляють звідти в козака [15]. Може, маляр, який користувався інтермедією, щоб списати монольог козака, скористувався і цею ідеєю і посадив тільки жидів в своїй картині не під лавку, якої не могло бути в полі чи в лісі, а на дерево. Але трудно сказати тут що-небудь певного. У всякім разі це пізніщий сюжет, мабуть кінця XVIII в.

До XVIII віку належить і така деталь нашої картини, як герб козацький. Він має овальну чи круглу хворму, “злитий з золота”, і на ньому намальована постать коня. Він висить на дереві (див. мал. №2) поруч зі зброєю козацькою, а иноді прямо вгорі посередині картини. Варіанти картини з гербом дуже розповсюджені.

Приблизно коло середини XVIII в. під впливом гайдамаччини картина “козак-бандурист” значно розширилась у своєму змісті. Гайдамаччина, яка йшла з нижчих і середніх верств української людности і була не тільки простим розбоєм, але й ідейним протестом проти економичних, соціяльних і національних болячок свого часу, відбилась у народній поезії і не могла не зоставити значного сліду на народній картині. Пензель сучасного маляра був більш умілим; маляр бачив уже досить західних жанрових картин [16] і міг узятись за ілюстрацію деяких моментів гайдамацького життя. Для цього він перш за все користується картиною “козак-бандурист” і копіює її цілком, тільки відкидає довгі інтермедійні та инші вірши, які тепер зовсім не личать до нового змісту картини, і до неї прилучає гайдамацькі сцени. А безименному козаку-бандуристу, у якого ім’я було не одно, “а єсть їх до ката”, добавляє ім’я “Мамай”, ім’я, яке перейшло потім і на копії старих картин козака-бандуриста і тепер, не зовсім справедливо, закріплено за всіма взагалі варіантами цієї картини.

Мамай − це справжнє історичне прізвище одного чи навіть двох гайдамацьких ватажків [17], про яких ми маємо кілька документальних вказівок. Всі вони належать до середини XVIII віку. Коло цих часів згадує Мамая-гайдамаку літопись [18]. Скальковський зібрав документальний матеріал про двох Мамаїв − ватажків гайдамацьких, які коло 1750 р. грабували панів і жидів на Київщині в Чигиринському і Черкаському старостві [19]. До наших часів збереглися навіть протоколи слідчої комісії, в яких записано показання гайдамаків про смерть їх отамана Мамая.

“Пришелъ я в черный лҍсъ сего (1751) году послҍ великодня (показує їден гайдамака) и сшелся с Мамаемъ и пошли въ Польшу [20] 12 человҍк и пришли подъ Вороновку и пограбили въ 3 хатах всякого добра… и пришли къ черному лҍсу въ Плоское, гдҍ насъ команда разбила, въ то время Мамай закололъ драгуна, а драгуны закололи Мамая и другова запорожца” [21]. Другий гайдамака цього загону називає Мамая атаманом [22]. Де-ля-Фліз, користуючись народніми оповіданнями, указує навіть дуб в Васильківському урочищі Мотронинської дачи, на якому Мамай любив вішати жидів і ляхів [23]. Все це свідчить, що Мамай не єсть плід народньої фантазії, а історична постать.

Малюнок №3 єсть зразок картини не козака-бандуриста, а справжнього “Мамая” − отамана гайдамацького. Ліворуч сидить Мамай і грає на бандурі. Кінь його на другім кінці картини стоїть, прив’язаний до дуба. Праворуч гайдамаки ведуть жида: їден б’є його ззаду ломакою, другий держить мотузком за шию. Коло казанка седить гайдамака і частує горілкою того, що веде жида, і примовляє: “пий, … да тягни за боки Мося”. Між Мамаєм і жидом характерний діальог − жид просить Мамая: “Змилуйся, пане Мамаю, я ны копійки гроший ны маю”. Мамай відповідає: “Мыні твоихъ грошій ны треба, намъ платять спасеніемъ зъ неба”. На заднім пляні гайдамака вішає жида на дереві догори ногами. На инших картинах Мамай не тільки відповідає жидові, але й козакам каже: “пыйте, хлопці, гуляйте, а Мося не забувайте”. Варіантів зі сценами з гайдамацького життя дуже багато: гайдамаки сидять коло бочки і п’ють горілку, грають в карти, танцюють, тягають один одного за чуба і б’ються; сидять біля вогню, варять кашу; здіймають сорочки, щукають і б’ють в[оші]; мордують і вішають жидів, стріляють з мушкетів і т.ін., а над усіма ними панує величезна постать Мамая з бандурою. Маляр зле справляється з технікою живопису, робить постать Мамая надто великою − в кілька разів більшою від інших людей, ие може її повернути досить у профіль до товаришів, і тільки написи, що йдуть від рота Мамая до його товаришів, свідчать, що він єсть отаман і всім керує.

Таким чином, і назвисько “Мамай”, і такі сцени нашої картини, як мордуваннє і вішаннє жидів, ріжні сцени біля вогню, п’янство і бійка, танці − це все сюжети з гайдамацького життя. Маляр, звичайно, не міг вживати образливого назвиська “гайдамака” для тих людей, які сподівались за свої вчинки “спасенія з неба”, і зберігає назвисько “козак”, але малював він у складних сценах не козаків, а іменно гайдамаків. В цих сценах нічого старокозацького нема, героїчний елемент в них далі вішання жидів не йде; і об’єкти подій (жиди, а не татари, турки, ляхи) і місце подій (ліс, а не чисте поле) більш гайдамацькі, ніж козацькі.

Виникає ще маленьке питання. Коли це все сцени гайдамацького життя, то чому на цих картинах ми не бачимо імен найвидатніших гайдамаків, наприклад, Залізняка, Ґонти, а тільки ім’я маловідомого отамана Мамая?

На це треба сказати, що після лютої і бучної страти Ґонти, заслання Залізняка і жорстокого розгрому уманських гайдамаків небезпечно було виставляти так на показ їх імення. А щодо Мамая, то, оскільки дійшли до нас про нього народні звістки, це був не звичайний розбишака, а гайдамака з якимсь елементом ідейності в своїх вчинках. На наших картинах, наприклад, коли жид заговорив про гроши, Мамай відповідає: “Мені твоїх грошей не треба, нам платять спасенієм з неба”. Це був, майбуть, отаман такого типу, як відомий галицький гайдамака Олекса Довбиш, чи пізніше Кармалюк, які придбали собі славу своєю добрістю до бідних. Д.Познанський у своїх споминах [24] каже зі слів одної старої баби, що пісня “Ой на біду, на горе козак уродився”, в якій дівчина з великим жалем голосить по козакові, заарештованому ляхами, складена саме про Мамая.

Щодо композиції варіантів XVIII в. нашої картини з гайдамацьким змістом, то, як докладно доводить К.Шероцький, в них помітно західний вплив. Є він і в деяких деталях та в колориті, і в мальовничій манері [25].

До початку XIX віку треба віднести картину, де поруч з козаком-бандуристом намальовано якогось панка або чиновника з довгим качиним носом, у вузьких штанях і характерній одежі (див. малюнок №5). Підібравши під себе ноги, він сидить поруч з бандуристом і частує його горілкою. На варіанті цієї картини Київського музею є, окрім звичайних віршів, і підпис “з ляхом разговор”. На інших варіантах [26] такої приписки нема. Треба, однак, сказати, що жартівлива постать цього “ляха” ні по виду, ні по одежі нічого спільного з ляхом не має: приписка “з ляхом разговор”, мабуть, пізніщого часу.

Дев’ятнадцятий вік вносить в нашу картину небагато нових подробиць і сюжетів. Вони малоцікаві і всі мають більш-менш жартівливий зміст. Правда, під впливом малюнків Рігельмана та історичних праць про Україну, з’являються на “Мамаях” початку XIX віку деякі героїчні риси, але вони невисокої вартості.

На одній, наприклад, картині цього часу перед козаком-бандуристом танцює Семен Палій, за ним стоїть косар, а за бандуристом дві жінки, цілком перемальовані з Рігельмана. Внизу підпис: “Ану заграй, дядьку, про славу козацьку, нехай вражі ляхи понюхають, чим вона пахне. Се тобі приказує Семен Палій” [27].

Починають давати козакам-бандуристам всякі імення: “кошовий Харько”, “Гордҍй Велегура”, приправляючи іноді їх гумористичними віршами:

Козак Гордҍй Велегура
У него добра натура
В степу ляхов разоряє
А в корчмҍ пропиває [28].

Під картиною роблять ріжні надписи довгі, многослівні, які, окрім інтермедійного монольогу, містять у собі якісь промови козака-бандуриста до свого хлопця, до “шапки-сибҍрки”, містять ріжні пісні, і навіть сороміцькі пісні [29], котрі не мають жодного відношення до змісту картини.

А то заставляють нашого козака-бандуриста грати дівчатам; козак грає на бандурі, а вони танцюють біля нього [30].

Чим ближче до нашого часу, тим далі відходять пізніщі копії від первісного оригіналу. Малярі псують його, забувають. Маляр уже не бачить перед собою чубатих козаків, не знає, як намалювати “оселедця”, і малює його разом з волоссям; не знає, як малювати бандуру, і малює московську балалайку, ставить біля Мамая столик з пляшкою і чаркою [31] і т.и.

Проте треба сказати, що народ і досі любить цю картинку, і кохається в ній, і малює її; є села, особливо на Полтавщині, де можна побачити десятки сучасних копій “Мамая”, під час недотепних, але в більшості цікавих, які будять в думках пам’ять про колишнє “минуле”.

Д[анило]. Щ[ербаківський].

[1]. Про Мамая чимало писано. Найкраща розвідка належить К[остеві].Шероцькому. В своїй праці “Живописное убранство украинскаго дома въ его прошломъ и настоящемъ” К.Ш. дає багато свіжого, інтересного матеріялу з українського побуту і меж иншим розглядає питаннє про Мамая. Де в чому не погоджуючись з поглядами шановного автора, ми даємо тут свій розгляд цієї картини.

[2]. К.Шероцкий. Живописное убранство украинскаго дома. (Искусство въ Южной Россіи, 1913).

[3]. Ibidem стор.420.

[4]. Намальовано в 1832 році в Харьківщині, в Лебединському повіті. Власність Київського Музею.

[5]. К.Шероцький loco citato.

[6]. Sakke und Martin. Die Ausstellung von meisterwerken Mohammedanischer Kunst in München 1912. b. II. taf. 100 №3.

[7]. Gustaw Schmoranz. Altorientalische Glas-Gefässe Wien 1898. taf. XXI, XXXIII.

[8]. Orientaliches Archiv 1910-11 b. I. Leipzig taf. VI. obl. 7.

[9]. Велика збірка їх є в Берліні, в Музею Імператора Фрідриха.

[10]. Sakke und Martin. Die Ausstellung von meisterwerken Mohammedanischer Kunst in München. taf. 26 №677, 678; taf. 29 №681; t. 37 №922.

[11]. Н.Петровъ. Старинный южно-рус. театръ. (К. Ст. 1882 декабрь). Галаганъ. Украинскій вертепъ. (К[іевская] Ст[арина]. 1882 окт.); И.Франко. До історії українського вертепу. (Записки Н. Тов. ім. Шевченка в Львові LXXII); Житецький. Мысли о думахъ. стр. 112 и 116. Н.Петровъ. Очеркъ исторії украинской литературы XVII–XVIII ст. стр. 479 і слід.

[12]. Імена підчас на картина здибаються, але, як ми побачим далі, вони пізніщого походження.

[13]. Галаганъ. Украинскій вертепъ. К[іевская] Ст[арина]. 1882 окт. 24-26; И.Франко. До історії українського вертепу. (Записки Н. Тов. ім. Шевченка в Львові LXXII ст. 37 и 56). Н.Петровъ. Очеркъ исторії украинской литературы XVII–XVIII ст. 479, 493.

[14]. Єсть у Київському, Катеринославському, Херсонському Музеях.

[15]. І.Франко. До істор. укр. вертепу. Записки LXXII. ст.35.

[16]. К.Шероцький loco cit. 422.

[17]. “Мамаями” теж звали кам’яні баби. Сумцов, Современная малорус. этнографія. Кіев. Стар. 1892 окт. 38. “Воронежскіе мамаи – татаре, ногайцы, кочующій степной людъ”. Познанскій. Двҍ старыхъ украинскихъ пҍсни. Кіев. Стар. 1882 окт. 230.

[18]. Н.Петровъ. Старин. ю.-рус. театръ. К. Стар. 1882 дек. 472.

[19]. Кіев. Стар. 1898 ІІІ ст. 489-490.

[20]. В польску Україну – Правобережье.

[21]. Архивъ Юго-Западной Россіи ч.ІІІ т.3. 607.

[22]. Ibidem. 608-609.

[23]. Н.Петровъ. Старин. ю.-рус. театръ. К. Стар. 1882 дек. 472.

[24]. Кіев. Стар. 1885 окт. 229-230. Познанскій. Двҍ старыхъ украинскихъ пҍсни.

[25]. К.Шероцький loco citato 422.

[26]. Наприклад, на Катеринославському.

[27]. Власність Київського Музею.

[28]. Ивановъ. Козак на картинахъ малорусскихъ живописцевъ первой половины ХІХ в. (Труды Харьк. Предв. Ком. по устр. ХІІ Арх. С. т.І. стр. 439).

[29]. В Полтавському Земському Музею.