Категорія: ОГЛЯДИ

Гарний стислий опис музейної експозиції Закарпатського скансена є на сайті “Мандрівка Україною” – travelua.com.ua. Гріх було б нам його не запозичити – разом зі світлинами… Є невеличкі виправлення етнографічних відомостей. Дякуємо Владиславові Філю і його “банді мандрівників”! :)

На південному схилі Замкової гори, під стінами величного Ужгородського замку на площі 5,5 га розташований один з перших в Україні Закарпатський музей народної архітектури та побуту, побудований в 1970 р. в місці, яке називали “Відьмина яма” і де раніше спалювали тих, кого звинувачували у чаклунстві.

Мешканці міста називають Музей просто “село”.

Continue reading “Закарпатський музей народної архітектури та побуту – “Мандрівка Україною”” →

	Будівництво першого в Україні Музею народної архітектури та побуту просто неба почалося 1964 року на Татарській горі – околиці Переяслава-Хмельницького. Територія його становить нині 25 гектарів. Вперше у вітчизняній музейній практиці тут створено хронологічний ряд музейної експозиції від епохи пізнього палеоліту до п’ятидільного будинку кінця ХІХ століття. Проте центральне місце в Музеї відведене сільським хатам і садибам. В експозиції Музею представлено насамперед традиційний побут Середньої Наддніпрянщини. Музей на офіційному сайті Національного історико-етнографічного заповідника “Переяслав”: niez.com.ua/museums/about-museum/681 [веб-архів].

  Continue reading “Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини у Переяславі-Хмельницькому – ЗНАЙОМСТВО” →

Катерина МІЩЕНКО

НАРОДНА ШКОЛА УКРАЇНСЬКОГО ЖИВОПИСУ відроджена і впроваджена відомим майстром з когорти шістдесятників Василем Григоровичем ПАРАХІНИМ. У своїй шкільній студії він вперше в Україні сформулював методичні засади традиційного народного малювання, які багато в чому є революційними щодо звичних сьогодні.

Переглянувши академізовані методики радянського часу, Парахін і його вихованці повернулися до витоків народного мистецтва і одержали несподівані, часом дивовижні результати. Найменші учні студії вже за кілька тижнів оволодівають простими й природніми правилами цікавої гри, а найстарші легко й швидко будують складні сюжетні композиції в кольорі, які є прекрасними зразками традиційного народного мистецтва.

З давніх-давен різні види народного малювання підпорядковувалися кільком спільним законам. Це не були писані правила; вони трималися й переходили з покоління в покоління завдяки своїй природності. Все штучне й надумане традиційна культура “відсіювала”, залишаючи природню імпровізаційність, легкість форм і гармонію кольорів. Саме такі скрині мали найбільший попит на ярмарку; саме такі миски й глечики найчастіше усміхалися з мисника; саме таку ікону ставили на покуть і молилися до неї, як до Образу Божого. І саме так майстрові було малювати найлегше…
Continue reading “СТУДІЯ НАРОДНОГО МАЛЮВАННЯ Василя ПАРАХІНА у селі Журавники” →

	Заснований 1969 року як Державний музей народної архітектури та побуту УРСР. Перших відвідувачів прийняв у 1976-му. Збудований за ініціативою і коштом Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, йому ж таки був підпорядкований до 2005 р. Протягом 2005 − 2011 рр. знаходився у підпорядкуванні Національної академії наук України; з 2008-го має статус Національного. З 2011 року − у віданні Міністерства культури і туризму України. Експозиція Музею загальнонаціональна, збудована на основі історико-етнографічного районування України кінця ХІХ − початку ХХ століть. Офіційного сайту Музею наразі немає.

  Continue reading “Національний музей народної архітектури та побуту України у Пирогові − ЗНАЙОМСТВО” →

У цій публікації побіжно оглянемо народні свята та дні ремесел, що проводилися у Національному музеї народної архітектури та побуту України протягом останнього тридцятиріччя. Всі ці заходи були орієнтовані на народну традицію, зафіксовану на час кінця ХІХ − початку ХХ століття, яка, проте, лишалася майже незмінною значно довше.

Це була чудова ідея, і надзвичайно актуальна на той час − кінець 70-х − початок 80-х років, коли у Музеї почали організовувати перші ярмарки та дні майстрів. Святам передувала велика науково-методична робота: майстрів, які працювали в народних традиціях, треба було відшукати по цілій Україні. З охочими “докваліфікуватися” працювали окремо, добираючи зразки та консультуючи про реґіональні особливості того чи іншого ремесла…

Майже одночасно з ярмарками у музейній експозиції створювався український рік − свята, які з часом ставали традиційними − для Музею і для Києва. До музейного календаря увійшли також окремі пам’ятні дати, нерозривно пов’язані з народним життям і побутом.

Варті окремої уваги й концептуальні засади, на яких увесь цей час ґрунтувалося залучення народних майстрів, фольклорних гуртів та окремих виконавців до співпраці на музейних заходах. Републікуємо їх тут за поданням на сайті nmnapu.org.ua.
 
Continue reading “Народні свята та пам’ятні дати у НМНАПУ (Київ, Пирогів), 1980 – 2010” →

За Біблійними переказами, Бог створив людину з глини. Поєднання в гончарстві чотирьох стихій – вогню, води, повітря і землі – завжди збуджувало людську уяву. Тому в народі довкола гончарів створювалося багато міфів і легенд.

У культурі кожного народу гончарство займало важливе місце, і ремесло гончаря було дуже шанованим. З матеріальної культури найдавніших часів до нашого часу найбільше збереглося саме гончарних виробів. Від трипільської кераміки, якій понад 7 тисяч років, до сучасної, яка часто буває подібна і за формами, і за орнаментикою. Жодна українська хата не обходилася без гончарного посуду.
Continue reading “День гончаря у НМНАПУ – Олексій ДОЛЯ” →

Народна уява завжди наділяла ковалів надлюдською, надприродною творчою силою. Казка “Про Кузьму-Дем’яна” оповідає, як коваль викував величезного плуга, запріг у нього змія і оборав ним великий рів біля Києва, де зараз Змієві вали. У казці про Івасика-Телесика коваль навіть може викувати голос телесикової мами… Людина, яка працює з вогнем і з металом, є незвичайною, і тому народ завжди дуже шанував це ремесло.

Покровителями ковалів у народі вважали Cвятих безсрібників Кузьму і Дем’яна (за церковним календарем їх вшановують 14 листопада). Цих двох Cвятих часто називають немов би одним ім’ям: “Кузьма-Дем’ян, Божий коваль”.
Continue reading “День коваля у НМНАПУ – Олексій ДОЛЯ” →

Традицію прикрашати побутові речі різьбленням українці мають з давніх-давен. У кожній українській хаті можна було бачити різьблені меблі – мисники, столи, стільці, скрині, колиски; різьблений посуд і знаряддя праці – ложки, сільнички, рублі, пряничні дошки.

Побутували в українських селах різьблені кіоти для ікон та свічники, різьблені віконниці, двері, одвірки та сволоки. У кожній хаті, де були діти, були й різьблені або плетені іграшки. В побуті українців вживалося багато плетених виробів з лози, соломи, рогозу, а в поліщуків – ще й з кореня сосни. Особливо славилася різьбленням Західна Україна, зокрема Гуцульщина.
Continue reading “День різьбяра та майстра плетіння у НМНАПУ – Олексій ДОЛЯ” →

Традиційний ландшафт − невід’ємна частина загального образу музейної експозиції. Його збереженню сприяють різноманітні природні ландшафтні умови відведеної для музею території, яка переходить у мальовничі краєвиди села Пирогів.

При створенні архітектурно-етнографічного комплексу кожного регіону важливим, зокрема, є формування традиційних видів зелених насаджень. Музей прагне повноцінно відтворити образ українського села з його характерними садами, деревами, кущами, квітами, бур’янами і городніми культурами.

Continue reading “Традиційний ландшафт в експозиції НМНАПУ − Ірина ДЕНИСЮК” →

Надежда Зяблюк, Светлана Щербань. Музей народной архитектуры и быта Украинской ССР. Экспозиция “Полтавщина и Слобожанщина”: Буклет. – Киев: Облполиграфиздат, 1986. – 8 с., ил.

Огляд експозиції “Полтавщина і Слобожанщина” Національного музею народної архітектури та побуту України.

Continue reading “Буклет “МНАБ УССР. Экспозиция “ПОЛТАВЩИНА И СЛОБОЖАНЩИНА” − Надежда ЗЯБЛЮК, Светлана ЩЕРБАНЬ, 1986″ →