Етнографічний реґіон: Слобожанщина

“Традиція є основою і упорядкуванням мистецького розвитку людини. Вона живить мистецький процес стиглими плодами людської підсвідомості… Тож я нічого не винаходив і не придумував, − стверджує автор посібника Василь Григорович ПАРАХІН. − Я тільки передаю дітям споконвічні скарби народних майстрів, які сьогодні мають бути загальнодержавним надбанням!”

Автор відродив і застосував у шкільній студії традиційне народне малювання, яке здавна використовувалося для настінного розпису, малювання на склі, оздоблення гончарних виробів тощо. Це насамперед простий, природній спосіб нанесення ліній, при якому найважливіше − “нічого не силувати”: ані свій основний інструмент − руку, ані пензель чи перо, ані матеріал − папір, скло, глечик чи крейдяну стіну.

Вчитися малювати таким способом можна у будь-якому віці: кожен, хто здатний втримати в руці олівець або шматок крейди, може долучитися до простого і глибоко традиційного українського мистецтва.
Continue reading “Посібник “НАРОДНА ШКОЛА УКРАЇНСЬКОГО ЖИВОПИСУ” – Василь ПАРАХІН” →

Катерина МІЩЕНКО

З досвіду НАСЛІДУВАННЯ НАРОДНИХ ТРАДИЦІЙ у молодіжному середовищі довкола Київського кобзарського цеху та етнографічного хору “Гомін”

Коли ми сьогодні говоримо про наслідування і продовження народних традицій, маємо на увазі насамперед їх природнє уживання в нашому побуті. Це робиться тому, що робити так − цікаво, корисно, приємно, потрібно, в кайф − необхідне підкреслити… :) А якщо серйозно, то традиційна культура, зокрема дозвілля, за всіх часів мала в собі все необхідне й достатнє для задоволення психологічної потреби людини у відпочинку.

Читати далі »

Монументальна дерев’яна архітектура Лівобережної України / Степан Таранушенко. – К.: Будівельник, 1976. – 336 с., іл., бібліографія.

Неоціненне видання про традиційні українські храми – для науковців, архітекторів, мистецтвознавців, реставраторів; для тих, хто хоче сьогодні будувати церкву; для всіх охочих і зацікавлених українською народною архітектурою.

Чимало пам’яток української дерев’яної архітектури є шедеврами народного монументального мистецтва. У них бачимо оригінально вирішений синтез архітектури, живопису й мистецтва декоративного. У книзі подано багатий ілюстративний матеріал до цієї теми.
Continue reading “Книга “Монументальна дерев’яна архітектура Лівобережної України” – Степан ТАРАНУШЕНКО” →

Українське народне багатоголосся / Збірник пісень. / Упор. Зоя Василенко, Михайло Гордійчук, Анатолій Гуменюк, Олександр Правдюк, Леопольд Ященко – К.: Мистецтво, 1963. – 538 с., нот.

Без перебільшення епохальне видання, аналогів якому досьогодні немає.

У збірнику переважають записи 1952-60-х рр., зроблені співробітниками Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР за допомогою першої на той час пересувної лабораторії, обладнаної звукозаписувальною апаратурою.

Книга має докладні примітки про походження пісень.

У вступній частині дається стисла характеристика українського народного багатоголосся, його різновидів. Найбільше уваги приділено народній підголосковій поліфонії.
Continue reading “Збірник пісень “УКРАЇНСЬКЕ НАРОДНЕ БАГАТОГОЛОССЯ”” →

Михайло МАТІЙЧУК
Катерина МІЩЕНКО

Дивитися на YouTube »

Фільм створено до 100-річчя від дня народження подвижника української культури Івана Гончара – засновника Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара”. Одвічна краса народного мистецтва, картини відомих і невідомих художників ілюструють живе слово автора,  надиктоване ним самим на аудіоплівку на початку 1980-х років.

Докладніше див. ТУТ »

 

Лідія ОРЕЛ

Традиційне вбрання українців є одним з найбагатших видів народного мистецтва. В різних місцевостях воно має свої особливості, пов’язані з природними умовами, господарством, звичаями, а також стосунками з сусідніми народами.

Тим-то одяг карпатських гуцулів цілковито відрізняється від одягу наддніпрянців, а разом з тим має чимало спільного з традиційним одягом румунів, угорців та словаків. А одяг волинян має спільні риси з одягом їхніх сусідів – поляків та білорусів. І все це разом утворює розмаїтий цвіт народної культури.
Continue reading “Стаття “КРАСА НАРОДНОГО ВБРАННЯ” – Лідія ОРЕЛ” →

Каталог виставки українських народних музичних інструментів та матеріалів з музичного побуту Української РСР [Фондова збірка Музею народної архітектури та побуту України] / Упорядкування та вступна стаття: Ігор Шрамко. − Київ: Музей народної архітектури та побуту України, 1980. − 41 с.

Музей народної архітектури та побуту УРСР Українського товариства охорони пам’яток історії та культури почав роботу по збиранню й вивченню українських народних музичних інструментів та матеріалів з історії музичного побуту нашої республіки, пропаганді знань про них з 1972 року. За цей час зібрана одна з найбільш повних і значних колекцій СРСР, відкрита в 1976 році перша в республіці експозиція народних музичних інструментів та матеріалів з історії музичного побуту, що одержала високу оцінку спеціалістів та широкої громадськості.

Нині [станом на 1980 рік] в фондах Музею знаходиться понад 500 різних музичних інструментів, що дають можливість ілюструвати шлях, який пройшло музичне мистецтво нашого народу за роки Радянської влади, простежити історію розвитку музичного інструментарію України з найдавніших часів до наших днів.

Continue reading “Каталог виставки українських народних музичних інструментів, НМНАПУ − Ігор ШРАМКО, 1980” →

	Заснований 1969 року як Державний музей народної архітектури та побуту УРСР. Перших відвідувачів прийняв у 1976-му. Збудований за ініціативою і коштом Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, йому ж таки був підпорядкований до 2005 р. Протягом 2005 − 2011 рр. знаходився у підпорядкуванні Національної академії наук України; з 2008-го має статус Національного. З 2011 року − у віданні Міністерства культури і туризму України. Експозиція Музею загальнонаціональна, збудована на основі історико-етнографічного районування України кінця ХІХ − початку ХХ століть. Офіційного сайту Музею наразі немає.

  Continue reading “Національний музей народної архітектури та побуту України у Пирогові − ЗНАЙОМСТВО” →

У цій публікації побіжно оглянемо народні свята та дні ремесел, що проводилися у Національному музеї народної архітектури та побуту України протягом останнього тридцятиріччя. Всі ці заходи були орієнтовані на народну традицію, зафіксовану на час кінця ХІХ − початку ХХ століття, яка, проте, лишалася майже незмінною значно довше.

Це була чудова ідея, і надзвичайно актуальна на той час − кінець 70-х − початок 80-х років, коли у Музеї почали організовувати перші ярмарки та дні майстрів. Святам передувала велика науково-методична робота: майстрів, які працювали в народних традиціях, треба було відшукати по цілій Україні. З охочими “докваліфікуватися” працювали окремо, добираючи зразки та консультуючи про реґіональні особливості того чи іншого ремесла…

Майже одночасно з ярмарками у музейній експозиції створювався український рік − свята, які з часом ставали традиційними − для Музею і для Києва. До музейного календаря увійшли також окремі пам’ятні дати, нерозривно пов’язані з народним життям і побутом.

Варті окремої уваги й концептуальні засади, на яких увесь цей час ґрунтувалося залучення народних майстрів, фольклорних гуртів та окремих виконавців до співпраці на музейних заходах. Републікуємо їх тут за поданням на сайті nmnapu.org.ua.
 
Continue reading “Народні свята та пам’ятні дати у НМНАПУ (Київ, Пирогів), 1980 – 2010” →

За Біблійними переказами, Бог створив людину з глини. Поєднання в гончарстві чотирьох стихій – вогню, води, повітря і землі – завжди збуджувало людську уяву. Тому в народі довкола гончарів створювалося багато міфів і легенд.

У культурі кожного народу гончарство займало важливе місце, і ремесло гончаря було дуже шанованим. З матеріальної культури найдавніших часів до нашого часу найбільше збереглося саме гончарних виробів. Від трипільської кераміки, якій понад 7 тисяч років, до сучасної, яка часто буває подібна і за формами, і за орнаментикою. Жодна українська хата не обходилася без гончарного посуду.
Continue reading “День гончаря у НМНАПУ – Олексій ДОЛЯ” →