Народні побутові танці у простому викладі

Катерина МІЩЕНКО

З досвіду НАСЛІДУВАННЯ НАРОДНИХ ТРАДИЦІЙ у молодіжному середовищі довкола Київського кобзарського цеху та етнографічного хору “Гомін”.

Коли ми сьогодні говоримо про наслідування і продовження народних традицій, маємо на увазі насамперед їх природнє уживання в нашому побуті. Це робиться тому, що робити так − цікаво, корисно, приємно, потрібно, в кайф − необхідне підкреслити :). А якщо серйозно, то традиційна культура, зокрема дозвілля, за всіх часів мала в собі все необхідне й достатнє для задоволення психологічної потреби людини у відпочинку.

Добрим підтвердженням тому є, зокрема, приклад молодіжного збіговиська звіринецької майстерні, утвореного ще в 1990-і роки довкола Київського Кобзарського Цеху та хору “Гомін”, знаного більше як хор Ященка.

Кілька років поспіль численне товариство, якого ніхто ніколи не рахував, збиралося на Печерську, в майстерні по вул. Сєдовців, 8а. Взимку ходили колядувати й щедрувати, на Масляну палили “зиму”, на Благовіщення зустрічали весну веснянками, на Великдень бавилися біля церкви, на Трійцю водили Куста, на початку липня влаштовували собі свято Купала… Усе те співалося, а на гулянках і зустрічах часто-густо виринали побутові танці.

До танцю грали на чому було. Найчастіше це були дві скрипки й бубон, замість скрипок могла бути сопілка або колісна ліра, замість бубна – хоч і дворучна пилка з виделкою або холодильник :). Отже й музиканти щоразу змінювалися – залежно від наявності на збіговиську або від бажання грати чи танцювати. А ні – то можна й без інструментів, а, як у народі казали, “під язик”:

Нащо мені тих музик, коли в мене є язик:
Я заграю, як захочу, затанцюю і підскочу!

На весіллях, крім танців, уживалося також кілька інструментальних мелодій. Три з них – “Надобридень”, “Тарілочки” й “Дівчино-рибчино” – розіграні за фольклорними записами від музик-скрипалів села Зеленьків Тальнівського району Черкаської обл.

Усі твори так чи інакше бралися з друкованих збірників і з записів різних людей, але по ходу зазнавали невеличких змін – творилися їх “народні варіанти”. “Партію” другої скрипки можна було грати майже поспіль на відкритих струнах, тому й жартували: “На скрипці вмієш грати? − Не пробував, може й умію…” Так призбиралося кілька десятків улюблених мелодій, якими й ділимося тут – для охочих зробити у себе в товаристві щось подібне.

За посиланнями нижче дивіться ноти, тексти, звук і – подекуди – відео: