Новини

Українське народне житло. Програма-запитальник для збирання матеріалів до “Регіонального історико-етнографічного атласа України, Білорусії та Молдавії”. – Київ: Наукова думка, 1969. – 28 с., іл.

Методичний матеріал для записування відомостей про традиційну народну архітектуру. Містить малюнки і схеми. Робота над “Регіональним історико-етнографічним атласом”, для якого було створено цю програму, нині вже підходить до завершення…

Continue reading “Програма-запитальник “УКРАЇНСЬКЕ НАРОДНЕ ЖИТЛО”, 1969″ →

Пам’ятка збирача фольклору / М.Родіна. – Київ: Видавництво Академії наук Української РСР, 1946. – 23 с.

Цікавий документ з історії української фольклористики.

Continue reading “ПАМ’ЯТКА ЗБИРАЧА ФОЛЬКЛОРУ − М.Родіна, 1946” →

Музеї народної архітектури України / Зоя Гудченко. − Київ: Будівельник, 1981. − 120 с., іл. − Бібліографія на стор.117.

У книзі детально розглядаються музеї-скансени Києва, Львова, Переяслава-Хмельницького, Ужгорода і локальні музеї у сільській місцевості Закарпаття. Охарактеризовані особливості народного будівництва різних історико-етнографічних територій України. Висвітлюються специфіка музеїв просто неба, структура організації, особливості сприйняття пам’яток у природному оточенні тощо. Розрахована на широке коло читачів.

Continue reading “Книга “Музеї народної архітектури України” − Зоя ГУДЧЕНКО, 1981″ →

Станіслав СМОЛІНСЬКИЙ. Гуцульська курна хата // Журн. Краєзнавство. − Київ. − 1994. − №1-2. − С.48-51.

Деякі типи народного житла існували віками, зокрема й курна хата. Подекуди в Україні, особливо на Бойківщині, їх можна було бачити ще 20 років тому [стаття надрукована 1994 р.]. Проте на Гуцульщині цей тип житла зник набагато раніше. 1876 року С.Витвицький писав, що там “де-не-де ще курні хати, тобто без комина, збереглися, але вони поступово зникають” [1]. Тож у дослідженнях кінця XIX − початку XX століття свідчення про такі будівлі досить неповні. Цінні малюнок і світлину курної печі опублікував Є.Жуковський [2], схему її знаходимо в праці Я.Фальковського [3]. У наш час згадує курну піч і подає малюнок, запозичений у Є.Жуковського, П.Юрченко [4].

Брак достатнього фактичного матеріалу та певні методологічні стереотипи зумовили погляд, що курна хата − лише набуток бідних. Так, В.Шухевич пише, що бідні гуцули живуть у дуже малих, курних хатках, які називаються бурдеями [5]. О.Бломквіст факт тривалого збереження курних хат на Західній Україні пов’язує насамперед із соціальними причинами [6]. Водночас вона дивиться глибше, припускаючи, що колись існувала суцільна смуга поширення курної печі − від Східної Європи через Польщу, Чехію і Австрію до Східних Альп [7].

Continue reading “ГУЦУЛЬСЬКА КУРНА ХАТА − Станіслав СМОЛІНСЬКИЙ” →

За виданням: Єгор Мовчан: Спогади, статті, матеріали. – Суми: Собор, 1999. – 64 с.

Коли ж помрем і заростем квітками,
У споминах ще оживем не раз…
(Осип Маковей)

Оживає і в моїх споминах мій щирий та любий приятель Єгор Хомич Мовчан. Пригадую, як він зимового вечора у своїй теплій кімнатці Будинку ветеранів сцени, що в Пущі, розповідав про своє житгя та музичне навчання.

“До музики, − казав він, − я прагнув змалку. І коли іноді, на прохання матері, доводилося покрутити коліщатко ліри жебрака-лірника, який замандрував до нашої вулиці, то був найщасливіший у світі.

Continue reading ““СТРУНА ДО СТРУНИ” (про Єгора МОВЧАНА) – Георгій ТКАЧЕНКО” →

Михайло МАТІЙЧУК. Традиційні техніки покриття дахів на Бойківщині / Вісник Львівського університету. Серія історична. – Вип.47. – Львів, 2012. – С.373-392.

У статті розглянуто традиційні техніки покриття дахів соломою та смерековою дошкою, які побутували на Бойківщині; проаналізовано технологічні особливості кожної з них, починаючи від заготівлі матеріалу і закінчуючи покрівлею даху; подано їх порівняльну характеристику.

У додатку – словник будівельної термінології Бойківщини, пов’язаної з покрівельними технологіями.

Дослідження ґрунтується на польових матеріалах автора, апробованих у Національному музеї народної архітектури та побуту України.

Continue reading “Стаття “Традиційні техніки покриття дахів на Бойківщині” – Михайло МАТІЙЧУК” →

Георгій Ткаченко. Збагачуючи традиції // Єгор Мовчан: Спогади, статті, матеріали. – Суми: Собор, 1999. – 64 с. – С.32-38

З Єгором Хомичем Мовчаном я познайомився за кілька років до його смерті, відразу після того, як він переїхав із Великої Писарівки на Сумщині й поселився в будинку ветеранів сцени, на мальовничій околиці Києва в Пущі-Водиці. Між нами швидко встановились дружні взаємини. Ми були людьми однакового віку (народилися в одному році і навіть в одному місяці), виросли в селах, розташованих в однакових географічних умовах, добре знали Харків, з яким у нас було пов’язано багато спогадів.

Хоч замолоду ми не були знайомі, але в Харкові нам довелося не раз бачити одних і тих же народних співців-кобзарів, які тоді найчастіше зупинялися на Університетській вулиці − поміж Рибним ринком і Бурсацьким спуском (біля колишнього Покровського монастиря, де в XVIII віці був відомий Харківський колегіум, в якому певний час працював Г.Сковорода). Ролі, звичайно, у нас були різні − Єгор Хомич з’являвся тут як професійний народний співець-кобзар (учень С.Пасюги), а я лише як учень Харківської малювальної школи чи, точніше, художнього училища (з 1921 р. художнього технікуму), а також як шанувальник і аматор кобзарського мистецтва, що в той час ще тільки вчився грати на бандурі.

Continue reading “Стаття “ЗБАГАЧУЮЧИ ТРАДИЦІЇ” (про Єгора МОВЧАНА) – Георгій ТКАЧЕНКО” →

Орнаментація української хати // Українське народне мистецтво / Вадим Щербаківський. – Кн.3. – Рим, 1980. – 104 с., іл.

З передмови автора:

“Матеріял, представлений у цій книжці, показує незначну частину того багатого етнографічного матеріялу, який перед великою російською революцією був зібраний по різних українських музеях і приватних збірках…

Представлені тут малюнки належать здебільшого до колишніх збірок мого брата, трагічно загинулого 6 червня 1927 року в Києві – Данила Щербаківського, а почасти до збірки інж.арх.К.Мощенка, колишнього директора Етнографічного Відділу Полтавського Земського Музею. Декілька малюнків із збірки проф.В.Г.Кричевського, відомого нашого архітекта і маляра, і врешті мої власні фотографії, зроблені з натури ще між 1900 і 1911 роками на Київщині.

Я вважаю необхідним опублікувати цей матеріял… тим більше, що він має велику етнографічну цінність і насвітлює деякі особливі сторінки української народної мистецької творчости, невідомі навіть багатьом спеціалістам”.

Continue reading “Книга “ОРНАМЕНТАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ХАТИ” – Вадим ЩЕРБАКІВСЬКИЙ, 1980″ →

Леопольд ЯЩЕНКО. Українське народне багатоголосся – Київ: Видавництво Академії наук Української РСР, 1962. – 236 с., нот.

Праця присвячена історії українського народного багатоголосся, теоретичному аналізу його структурних форм та виконавських принципів, питанням взаємозв’язків народного багатоголосся і професійного пісенно-хорового мистецтва.

Може служити посібником для викладачів та студентів середніх і вищих музичних навчальних закладів, а також для керівників самодіяльних та професійних хорових колективів, композиторів, музикознавців, фольклористів.

Continue reading “Монографія “Українське народне багатоголосся” – Леопольд ЯЩЕНКО, 1962″ →

Буковинські народні пісні / Упорядкування, вступна стаття та примітки Леопольда ЯЩЕНКА. – Київ: Видавництво Академії наук Української РСР, 1963. – 680 с., нот.

У цій книжці близько трьохсот мелодій і текстів пісень та коломийок, створених людьми протягом віків. У них – і незрівнянна краса природи Буковини, і відгомін історії цього багатостраждального краю, і закарбовані у піснях людські долі…

Більшу частину збірника становлять ліричні та жартівливі пісні, які український народ створював і створює завжди – від усієї щедрості свого таланту і любові до життя.

Continue reading “Збірник “БУКОВИНСЬКІ НАРОДНІ ПІСНІ” – Леопольд ЯЩЕНКО, 1963″ →