Скансени − Музеї просто неба

УВАГА!
Подані на сайті матеріали про музеї не обов’язково є актуальними для сьогоденних музейних експозицій
.

Публікації нашого сайту добираються за принципом якнайповнішого розкриття тематики народного будівництва та традиційного побуту. Зокрема, публікуються статті за друкованими джерелами 1970-80-х років − періоду становлення багатьох українських музеїв просто неба.

По актуальну інформацію радимо звертатися на офіційні сайти музеїв. Усі разом їх можна знайти в розділі   “Цікаві сайти: Українська етнологія, етнографія, етніка”.

 

Людство завжди прагнуло зробити казку чи легенду частиною власного сьогодення. Дитячі ігри з перебиранням на себе ролей казкових персонажів мали й мають безліч аналогів у житті дорослих. Це є звичайна людська потреба у мріях і надіях, у відпочинку серед суворих буднів.

З давніх-давен інсценізовані відтворення подій за участю сил природи й міфічних персонажів ставали обрядами. Згодом з’явилися театр і кіно. В сучасному суспільстві мають успіх товариства реконструкторів лицарських поєдинків, давньої музики і старовинних танців. І казковий світ книжок Толкієна породив осередки відтворення та інсценізацій з десятками тисяч прихильників по всьому світу…

Знайомство з українськими скансенами Музеї-скансени як явище виникли й існують також завдяки цьому природньому потягу людини побувати в іншій – альтернативній, часом ідеалізованій – реальності, уявити себе частинкою зовсім іншого життя.

Проте, на відміну від казкових сюжетів і декорацій, етнографічний скансен пропонує відвідувачам скористатися машиною часу – і довідатися немало цікавого про колишнє і ПОЗАЧАСОВЕ в реальному житті людини й цілого народу. Роль такого музею для збереження культурних традицій та історичного зв’язку поколінь важко переоцінити. Середовище скансену створює цілісне уявлення про різні сфери народного життя і дає відповіді на багато несформульованих запитань.

Тому саме музей під відкритим небом має найкращі можливості для створення альтернативного світу. І на прикладі унікальних експозицій українських етнографічних скансенів у цьому пересвідчитися дуже легко…

*     *     *

Біля витоків створення таких музеїв завжди стояли ентузіасти своєї справи. Без самозреченої й ненормованої праці, яка для цих людей і є самим життям, такі будови були б просто нереальними. Ці люди першими – у власній уяві – ПОБАЧИЛИ той альтернативний світ, і доклали всіх можливих і неможливих зусиль, щоб втілити його ТУТ І ЗАРАЗ.

Але для реалізації подібного завдання самого лише ентузіазму й любові мало. Щоб цілісно відтворити такий “світ”, потрібні ґрунтовні знання історії, народного побуту, традицій господарювання, фольклору. Бо найменша випадкова деталь, хай і незрозуміла для пересічного відвідувача, руйнуватиме те цілісне враження – і виведе з ладу машину часу. Тож при перевезенні і встановленні архітектурних пам’яток фахівці з академічною освітою співпрацювали з народними майстрами, вчилися традиційним технологіям і здобували дивовижно цікавий досвід життя в різних століттях.
 

Кожен український скансен має свою історію – і виписані в ній людські долі. Чи не найяскравішим є приклад першого в Україні такого музею, створеного в Переяславі-Хмельницькому за ініціативою Михайла Івановича СІКОРСЬКОГО – живої легенди українського і світового музейництва. При нагоді радимо ознайомитися з книгою Миколи Махінчука “Переяславський скарб” – у ній відкриваються детективні сторінки створення цілого міста музеїв у Переяславі…

А найбільший наш скансен – Національний музей народної архітектури та побуту України, розташований у Києві поблизу селища Пирогів, – дає змогу своїм відвідувачам протягом дня-двох обійти пішки усю розмаїту Україну. В усіх його експозиціях час зупинився наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття.
 

Саме цей період, до речі, є найцікавішим і найпевнішим для реального відтворення в музейній експозиції. Традиційний народний побут аж до початку ХХ століття змінювався дуже повільно, тому в 1960-80-х роках, коли в Україні активно будувалися державні скансени, ще можна було надбати багато унікальних пам’яток і достовірної інформації від безпосередніх учасників усіх подій – від закликання весни і проводів русалок до закладання хати й будування церков. Тогочасні пам’ятки, глибоко традиційні за своєю суттю, можуть ілюструвати життя й побут не лише ХІХ століття, до якого реально належать, але й значно давніший – адже традиція консервативна. Переконливим підтвердженням тому є давніші подібні експонати, які пощастило врятувати і зберегти у музейних збірках.

Завдяки такому збігові обставин наші етнографічні скансени сьогодні є унікальним у світі, ОКРЕМИМ і САМОЦІННИМ явищем. Адже Європа і Америка нині практично не мають давніх архітектурних пам’яток народного дерев’яного будівництва і експонують переважно реконструкції, доповнюючи їх етноекзотикою, орієнтованою на пересічного туриста. А на наших територіях створено цілісні МУЗЕЇ-СЕРЕДОВИЩА на основі якнайбагатшого документального матеріалу. Бо в той самий час, коли закордонні науковці мусили реконструювати пам’ятки за архівними джерелами, український етнограф мав відповіді на будь-які питання мало не в кожному селі…
 

На жаль, сьогодні багато в чому спостерігаємо відмову від власних переваг: “європеїзація” скансенів зовсім не йде на користь українській музейній галузі. На догоду туристичному ширвжитку руйнуються наші фантастичні “машини часу”. Нівелюється в них найцінніше: наукова і документальна достовірність окремих пам’яток і цілих експозицій, ЯКА ВОДНОЧАС І Є ДЛЯ ТУРИСТІВ НАЙБІЛЬШ ПРИВАБЛИВОЮ. Що ж, треба сподіватися, що рано чи пізно у цих тенденціях переможе практична доцільність і здоровий глузд: на все, як то кажуть, воля Божа :)

Але й сьогодні – прислухаймося! – у музеях просто неба відлунюють срібні дзвони народних свят і снуються незримі нитки з минулого в майбутнє. Сюди можна прийти звичайним і буденним, а вийти звідси – позачасовим і споконвічним. Як Народ, Земля, Всесвіт…

 


 

Про українські скансени: