Етнографічне районування України

Мабуть, скільки існує українська етнографія, стільки й точаться суперечки про етнографічне районування України. Мало не кожен науковець має свою власну − найдостовірнішу для нього − версію. У давніх і новітніх розробках варіюються назви територій, їх межі та перехідні зони, ба навіть самі принципи побудови карт, що і є зазвичай вирішальним. Адже картографування особливостей народного будівництва, традиційного вбрання, гончарного посуду, мовних діалектів не обов’язково дає однакові результати. Має значення і часовий зріз, зафіксований у конкретній роботі.

Чітко окреслена межа окремого реґіону на такій карті теж є досить умовною. Вона позначає тільки орієнтовну середину смуги перехідної зони, на якій зустрічаються ознаки сусідніх реґіонів чи етнічних груп. А ця перехідна зона може бути завширшки кількадесят кілометрів…

Відтак, не претендуючи на вичерпність інформації і абсолютну істину, подаємо тут карти, якими користуємося самі − а разом і інші розробки різних авторів.

Зазвичай карта буває доцільна, коли треба зорієнтуватися, яких реґіональних особливостей можна чекати серед знахідок майбутньої експедиції. Тож для власної роботи маємо карту-схему історико-етнографічного районування України, за якою створювалася експозиція Національного музею народної архітектури та побуту в Києві − похідну від розробок архітектора Віктора САМОЙЛОВИЧА. Один з варіантів цієї ж самої карти зараз прикрашає головну сторінку нашого сайту. А для західного − карпатського реґіону, дуже розмаїтого з етнографічного погляду, маємо й детальнішу розробку з тих самих джерел.

Витоки етнографічних відмінностей у побуті різних регіонів зазвичай слід шукати у природніх умовах, властивих певному краю. Клімат, наявність чи відсутність лісів, гірська чи рівнинна місцевість зумовлюють характерні риси народного будівництва й господарювання. Це неважко помітити, зіставивши етнографічне районування з фізико-географічним та гіпсометричним − картою рельєфу.

Коли ж ідеться про ІСТОРИЧНИЙ аспект етнографічного районування України, показовою є карта діалектів української мови, яка вказує на орієнтовні межі розселення давніх племен по території України. Свою роль відіграв також і дореволюційний адміністративно-територіальний поділ території України на губернії та повіти; приклад такої карти, укладеної за станом на 1 вересня 1917 року, колись був звантажений нами у нетрях Інтернету…

Ескізи інших варіантів карт етнографічного районування України подаємо в галереї:
 

За надіслану карту дякуємо Олі Лотоцькій.

 

Carte Ethnographique de L'Europe, 1918

Ще одна цікавина − етнографічна карта Європи 1918 року. Роздивитися її як слід можна тільки в максимальному розмірі − 4500×3665 (3,8 Mb).

Щоб побачити велике зображення, клацаємо на картинці або ТУТ »

Джерело: http://uzoranet.livejournal.com

Ukrania Terra Cosaccorum, 1712

А цей картографічний шедевр створений знаменитим німецьким картографом Іоганном Гоманом. Назва в перекладі з латинcької звучить так: “Україна або козацька земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії” − 1712 (чи 16) рік!

Так само дивимося велике зображення − 1676×1400 (612 Kb).

Джерело: Facebook, сторінка “From Ukraine With Love”
 


УСІ КАРТИ в кращій якості одним архівом − JPG (RAR) − 91,5 Mb


Шановне товариство! Якщо хтось має ще якісь варіанти карт етнографічного районування України та прилеглих земель − надішліть їх, будь-ласка, нам на адресу: etno.ua@gmail.com

Разом зберемо якнайповнішу колекцію − це важливий доробок багатьох людей!


 

ОКРЕМІ ТЕМАТИЧНІ ВИДАННЯ Й ПУБЛІКАЦІЇ:

  1. Степан МАКАРЧУК. Історико-етнографічні райони України (Навчальний посібник). − Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2012. − 352 с., 53 іл. − pdf
  2. Михайло ГЛУШКО. Етнографічне районування України: стан, проблеми, завдання (за матеріалами наукових досліджень другої половини ХХ – початку ХХІ століть) / Вісник Львівського університету. Серія історична. − Львів, 2009. − С.179-214. − lnu.edu.uapdf.
  3. Михайло ГЛУШКО. Середнє Полісся у системі етнографічного районування України: локалізація, межі (за матеріалами наукових досліджень другої половини ХХ – початку ХХІ століть) / Вісник Львівського університету. Серія історична. − Львів, 2008. − С.15-33. − lnu.edu.uapdf.
  4. Михайло ГЛУШКО. Історико-етнографічне районування Галичини: сучасний стан // Карпати: людина, етнос, цивілізація. – 2009. – №1. – С.8–18. – nbuv.gov.uapdf.
  5. Андрій КОРОЛЬКО. Межі Покуття в історико-картографічних та етнографічних дослідженнях 16 – початку 21 ст. // Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис “Галичина”. – 2011. – Ч.18-19. – С.127–138. nbuv.gov.uapdf.