За виданням:
Музей народної архітектури та побуту України, 1969 // Звід пам’яток історії та культури України: Київ: Енциклопедичне видання. Кн.1, ч.2.: М-С. – К.: Голов. ред. Зводу пам’яток історії та культури при вид-ві “Українська енциклопедія” ім.М.Бажана, 2003. − С.751-799.
Експозиція репрезентує 46 оригінальних пам’яток народного будівництва 17 – поч.20 ст. з гірських та рівнинних районів Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей. Комплекс складається з розділів, що представляють самобутні школи народної архітектури історико-етнографічного регіону “Карпати”: Бойківщину, Буковину і Покуття, Гуцульщину, Закарпаття і Лемківщину, Львівщину. В кожному з них у ландшафтних умовах, наближених до природних, показано особливості планування поселень, садиб, типи житлових, господарських і виробничих споруд, малих архітектурних форм. В інтер’єрах житлових та господарських будівель представлені народні художні промисли (різьблення по дереву, гончарство, ткацтво, вишивка), хатнє начиння та знаряддя праці.
Народна архітектура Карпат відображає не тільки місцеві, але й загальноукраїнські будівельні традиції, коріння яких сягає доби Київської Русі, та міжетнічні взаємовпливи сусідніх народів Карпатського регіону: поляків, словаків, румунів, угорців, молдаван.
Карпатська природа, її неповторні ландшафти з високими горами і просторими полонинами, швидкоплинними річками, потоками та водоспадами, хвойними та листяними лісами визначила своєрідність типів поселень, садиб, житла, сакральної архітектури регіону. На південних схилах гір та на пагорбах були вільно розпорошені окремі садиби. Іноді забудова утворювала хвилясті вулиці вздовж доріг, річок та потічків. Якщо для розміщення селянських садиб були придатні обидва береги неширокого гірського потоку, то через нього перекидали в кількох місцях кладки або містки.
Зводили житло цілковито з деревини: стіни, дахи, огорожі виводили з колод чи пластин. У покритті дахів використовувалась і солома. Характерна для регіону стрімкість дахів – необхідний засіб задля швидкого відведення води в умовах рясних опадів. Пропорційне співвідношення видимої висоти стін до висоти даху у бойків коливалося в межах 1:2,5 – 1:3,5, у гуцулів: 1,5 – 1:2.
Складні кліматичні умови спонукали верховинців захищатися від негоди шляхом створення замкнених по периметру дворів-ґражд та однорядних дворів – таких житлових структур, у яких власне хата була максимально утеплена прилеглими до неї господарськими приміщеннями.
У гірських районах Карпат, як і на Поліссі, збереглися архаїчні засоби зведення житла, планувальні схеми, окремі елементи та конструкції. В експозиції представлені кращі витвори народних майстрів-теслів. В них втілені будівельний досвід багатьох поколінь, висока майстерність виконання, бездоганне володіння деревом як основним матеріалом, досконале відчуття пропорцій, високий естетичний смак в обробці деталей і застосуванні декору.
Автори тематичного та генерального планів – Л.Коваль, Станіслав Смолінський.
| ЗАКАРПАТТЯ І ЛЕМКІВЩИНА, 17 – поч.20 ст. |
Реґіон підгірських та низовинних районів Закарпаття. Крайній захід Великоберезнянського та Перечинського районів заселяють лемки, вплив культури яких відчутний на значній території Закарпаття.
На Підгір’ї для будівництва використовували дерево переважно листяних порід – бук, ясен, у низовинних районах – дуб.
На Лемківщині будували зі смереки, ялини, бука, інколи – з вільхи, тополі, осики. Основним прийомом зведення будівель був зруб. Стелі вкладали по балках. На сволоці вирізали хрест, дату побудови, ім’я господаря. Давні дахи були чотирисхилі, криті соломою, укладеною східцями гузирем донизу.
В кін.19 ст. у західній Лемківщині поширився двосхилий причілковий дах, критий ґонтом. Лемківські хати за пропорціями та структурою подібні до бойківських, щоправда дахи в них дещо нижчі.
Як і на Бойківщині, на Лемківщині були поширені “довгі хати”, в яких під спільним дахом розміщувалися житлові та господарські приміщення: хата, сіни, комора, стайня, “боїще”, возівня. “Боїще” зовні вирізнялося великою брамою і подекуди підвищеним дахом. Будівлі споруджені в зруб зі смерекових кругляків, часто мали смугастий вигляд, оскільки стики зрубин білили. Господарські приміщення інколи обмащували глиною і фарбували вапном із синькою, прикрашаючи поверхні стін ще й крупними цятками. Особливістю інтер’єра лемківської хати було звернення печі устям до причілку, а не до чола, як на решті земель України.
На рівнинному Закарпатті був поширений тридільний тип хати, переважно “хата+сіни+комора”, з рубленими, обмащеними глиною стінами, які в давні часи білили, пізніше фарбували в синій колір. Часто вздовж чола влаштовували галерейки з аркадами та різьбленими стовпчиками. Чотирисхилі дахи мали покриття з соломи, драниць або ґонту.
У храмовому будівництві до кін.18 ст. існували чітко визначені три типи будівельних шкіл: бойківська, лемківська та марамороська. Найвищого розквіту воно досягло в кін.17 – 18 ст. В церквах встановлювалися багатоярусні іконостаси з різьбленням та монументальним живописом барокового характеру.
Особливість окремих церков на Закарпатті полягає в тому, що композиційною домінантою в них є не центральна, а західна частина, завершена дзвіницею. Така стилістична відмінність спостерігається, зокрема, у храмах лемківської будівельної школи.
Церква Покрови Богоматері 1792 р. з с.Плоске, Свалявський р-н, Закарпатська обл.
Двозрубна, тридільна, триверха. Зруби складені з ясеневих брусів. Вівтар шестигранний, нава має однакову ширину з бабинцем – архаїчна особливість, що сягає доби Київської Русі. Над пласким перекриттям бабинця височить каркасна вежа-дзвіниця, увінчана бароковим верхом. Намети нави й вівтаря також завершуються бароковими верхами. Бабинець і наву оточує опасання з різьбленими стовпчиками й фігурними розкосами. В церкві був встановлений іконостас 18 ст. На час перевезення до музею вціліли лише фрагменти різьблення та шість ікон апостольського ряду.
Споруда є визначною пам’яткою лемківської школи народної монументальної архітектури кін.18 ст., яка на ґрунті місцевих традицій творчо використала впливи стильових течій Західної Європи.
Дводільна (хата + сіни). Рублена з букових колод, стіни обмазані зовні та всередині. Відзначається архаїчними рисами планування та конструкцій: стеля хати й сіней влаштована на одному поздовжньому сволоку, відсутні верхні частини одвірків дверей та луток вікон. Піч розташована “челюстями” до причілкової стіни, відсутнє традиційне “передпічне” вікно, що є характерним для лемківського житла.
Типове житло передгірських районів Закарпаття.
В інтер’єрі багато виробів народного декоративно-ужиткового мистецтва.
Однорядний двір під одним дахом: хата, сіни, комора, “пиливня” (тік), “стайня” (хлів). Зруби складені з букових колод невеликого діаметра. Покрівля солом’яна з уступами. Хата обмазана всередині і зовні. Піч обернена “челюстями” до причілкової стіни, тому з чола прорізане лише одне вікно на покуті.
Типовий зразок лемківського народного житла.
В хаті відтворений традиційний інтер’єр: різьблений стіл, скриня, пишно оздоблений одяг тощо.
Садиба кін.19 ст. з с.Медведівці, Мукачівський р-н, Закарпатська обл.
Складається з хати, комори, стайні. Огороджена тином. Відтворює оригінальне планування двору до перевезення будівель з с. Медведівці.
Тридільна (хата + сіни + комора), рублена з обтесаних колод листяних порід, переважно бука. Обмазана зовні та зсередини. Дах чотирисхилий, критий солом’яними “жупами” (“китицями”) гузирем донизу. Своєрідне розташування печі: “челюстями” до причілка та вікон (відсутність передпічного вікна) свідчить про вплив лемківської народної архітектури.
У хаті облаштовано традиційний інтер’єр з використанням різьблених виробів, вишиваного одягу, декоративних тканин, мальованої кераміки. У сінях і коморі експонуються знаряддя винороба.
Однодільна, зведена з букових обтесаних колод. Стіни шпаровані глиною й побілені. Дах чотирисхилий, на кроквах, критий житніми “китицями” гузирем донизу.
У коморі експонується знаряддя винороба.
Стайня кін.19 ст. з с.Медведівці, Мукачівський р-н, Закарпатська обл.
Складається з власне стайні та “пиливні” (току). Зведена з букових колод. Дах чотирисхилий, критий солом’яними “китицями” гузирем донизу. Широкі ворота до “пиливні” майстерно виплетені з лози. У “пиливні” експонується сільськогосподарське знаряддя.
Садиба 19 – поч.20 ст., Південь Закарпаття
Складається з хати, комори, чуря (стодоли). Будівлі розміщені вільно на подвір’ї. Хата стоїть причілком до вулиці, що є характерною особливістю планування сіл цього регіону. Двір огороджено “паланком” – різаними дошками в закидку між дубовими стовпами. Ворота з різьбленою “вагою” поворотні, над хвірткою – дашок на різьблених стовпах.
Дводільна (хата, кліть), приміщення не сполучаються, мають окремі входи з галереї, прилеглої до чола та причілку хати. Рублена з дубових брусів, обмазана, пофарбована насиченим синім кольором, який добре пасує до темно-сірого масиву високого даху, критого драницями. Димник на гребені має декоративне завершення у формі церковної маківки.
У хаті експонуються ткані “сотиральники” (декоративні рушники), наволочки, вишукано оздоблені сорочки, хутряні безрукавки, кераміка, мальована скриня.
Будівля є зразком житла південних районів Закарпаття.
Квадратна у плані, рублена з дубових брусів у замок із прихованим зубом без залишку. На піддашку влаштовано галерею на різьблених стовпчиках з фігурними розкосами (архітектурний прийом, широко вживаний на Закарпатті).
У коморі експонуються “сусіки” (скрині) для зберігання зерна, різний дерев’яний посуд.
Чурь 19 ст. з с.Новобарове, Хустський р-н, Закарпатська обл.
Будівля для молотіння збіжжя та зберігання господарського знаряддя; інша назва – “колешня”. Однодільна (без перекриття), рублена з масивних дубових брусів у замок із прихованим зубом без залишку. Дах високий, критий драницями. Має двоє високих воріт, призначених для проїзду воза із снопами чи сіном.
Тут виставлені вози, “сусіки”, кайдуби, ярма, плуги, борони тощо.
Садиба 17–18 ст. з с.Теребля, Тячівський р-н, Закарпатська обл.
Хата 17–18 ст. з с.Теребля, Тячівський р-н, Закарпатська обл.
Дводільна (хата + сіни). Стіни з тесаних дубових брусів (заввишки 70 см) у замок із прихованим зубом без залишку, що запобігає деформації вінців, які додатково скріплені тиблями. Дах високий, співвідношення його до висоти видимої частини стіни 4,6:1, критий соломою “внатрус”.
Хлів 17–18 ст. з с.Теребля, Тячівський р-н, Закарпатська обл.
Однодільний, з навісом збоку, рублений з масивних дубових колених і протесаних брусів заввишки до 70 см. На нижньому вінці зберігся слід від дверей “на бігунах”. Замки кутових врубок мають захований шип, що оберігає високі бруси від деформації. Вінці з’єднуються додатково тиблями. Дах чотирисхилий, критий соломою “внатрус”.
У хліві та біля нього експонуються знаряддя обробітку ґрунту.
| БОЙКІВЩИНА, 19 – поч.20 ст. |
Реґіон, розташований на обох схилах середньої частини Карпат, заселяють бойки – етнографічна група українців, що живуть у Рожнятівському та Долинському районах Івано-Франківської обл., Сколівському, Турківському, Самбірському, Старосамбірському, частково Стрийському, Дрогобицькому районах Львівської обл., Воловецькому, Міжгірському, частково Великоберезнянському районах Закарпатської обл. За особливостями культури Бойківщина поділяється на Східну, Центральну та Західну. Села бойків тягнуться вздовж гірських річок Лімниця, Ріка, Стрий, Сян, Теребля, Тересва, Уж та ін. й численних потоків. У народному будівництві Східної та Центральної Бойківщини переважають двори відкритого типу з вільною забудовою, де господарські будівлі розташовані без системи, в Західній – “довгі хати”, коли під спільним дахом об’єднуються житло і господарські будівлі. Визначальною ознакою “довгої хати” є наявність стодоли – т.зв. боїща.
Бойківщині властиві зрубні будівлі, зведені з колод, брусів, пластин, із стрімким чотирисхилим, критим соломою дахом з розвиненим гребенем. Солом’яні покрівлі мали східчасту поверхню. Найбільш розповсюджені на теренах регіону житлові будинку типу “комора + хата + сіни” як з галереями довкола, так і без них. Поздовжні розміри бойківського житла коливалися залежно від достатків господаря. Так, “довгі хати” були завдовжки понад 20,0 м. З напільного боку хати тягнулися полівники, з чолового – піддашшя та галереї на стовпчиках з помостами. Таким чином, житлові приміщення майже з усіх боків утеплювалися службовими, галерея слугувала перехідним елементом до зовнішнього простору. Випуски брусів, піддашшя, стовпчики галерей, одвірки вибагливо декорували різьбленням, ніби привносячи красу довкілля у домівку.
Церкви будували також переважно дерев’яні, тридільні й багатоверхі, з характерним опасанням. їхнє стильове вирішення позначене впливом як давньоруських будівельних традицій, зокрема, конструкцій оборонного типу, так і пізнішого стилю бароко, що надав їм надзвичайної вишуканості й легкості. Бойківська школа сакрального будівництва вирізняється багатозаломністю верхів одно-, дво- і триверхих церков. Ускладнення конфігурації та форм верхів – від простої зрізаної піраміди до високої ступінчастої вежі – надало народним бойківським храмам завершеності, гармонійної пропорційності та співзвучності з мальовничим довкіллям.
Садиба кін.19 – поч.20 ст., Центральна частина Закарпатської Бойківщини
Хата поч.20 ст. з с.Розтока, Міжгірський р-н, Закарпатська обл.
Тридільна (сіни + хата + комора). Стіни рублені з смерекових колод невеликого діаметра. Значна частина стін захищена звисом даху, критого соломою комбінованим способом: знизу – чотири ряди прив’язаних уступами “китиць”, вище – “внатрус”.
Стайня кін.19 ст. з с.Пилипець, Міжгірський р-н, Закарпатська обл.
Складається з власне стайні та “боїща” (току). Стіни рублені з смерекових колод. Дах високий, критий соломою, з торця утворює навіс для зберігання воза чи саней. Споруда відзначається гармонією пропорцій і є типовою для господарських будівель Бойківщини. У “боїщі” експонуються знаряддя праці – плуги, борони, ціпи, граблі, вила; сусіки для зберігання зерна.
Тридільна (сіни + хата + комора). Вхід до комори з сіней, що відрізняє її від переважно тридільних хат на Закарпатській Бойківщині з входом у комору з ґанку. Стіни рублені з масивних смерекових пластин. Дах високий, критий соломою, завершується розвиненим гребенем. Елементи дверей, вікон, консолі оздоблені різьбленням. На одвірку хати вирізьблені дата спорудження та християнські символи. У хаті відтворено традиційний інтер’єр з курною піччю, столом-скринею з масивною буковою стільницею, оздобленою давнім нігтеподібним різьбленим орнаментом. Будівля відзначається простотою і суворістю, характерними для бойківської народної архітектури.
Тридільна (сіни + хата + комора). Стіни, стеля, підлога складені з широких пластин, бруси підвалин та дошки дверей досягають ширини 60 см. Простота і суворість форм споруди пом’якшується застосуванням декору в аркових прорізах дверей з дрібним геометричним різьбленням, у фігурних консолях, обрамленнях вікон. Будівля – рідкісна пам’ятка народного житла Бойківщини поч.19 ст. У хаті влаштовано виставку: “Різьблені та мальовані скрині Карпат”, на якій експонуються кращі зразки скринь з усіх етнографічних районів Карпат.
Дводільний, складається із власне млина та хижі – приміщення для відпочинку мірошника і селян, які чекають своєї черги молоти збіжжя. Хижа зрубана з ялинових колод, млин – з брусів. Високий дах критий різними способами: на стрісі – два ряди драниць, вище – два ряди солом’яних китиць, під самим верхом – солома “внатрус”. Гірський потік перетинає гребля з колод, далі вода спрямовується на два верхньобійні колеса довбаними з колод лотоками.
Характерний для Бойківщини тип виробничої споруди.
Садиба поч.20 ст., Центральна Бойківщина
Хата 1909 р. з с.Тухолька, Сколівський р-н, Львівська обл.
Складається з малої хати, “чистої” хати, сіней, комори з входом із галереї (на чільній стіні). Рублена з брусів. Дах східчастий, критий солом’яними китицями. Конструкція даху традиційна для Бойківщини: крокви спираються на верхні вінці, додаткові крокви (“прикізли”) – на обв’язку, покладену на випуски верхніх поперечних вінців, що підтримуються різьбленими стовпчиками. Вхід на галерею арковий, оздоблений різьбленням.
Стайня поч.20 ст. з с.Славське, Сколівський р-н, Львівська обл.
Складається з двох окремих приміщень (для корів і коней) та “боїща” (току) між ними. Рублена зі смерекових протесаних колод. Дах чотирисхилий, стрімкий, критий солом’яними сніпками – китицями гузирем донизу.
В “боїщі” експонуються вози, знаряддя обмолоту збіжжя – граблі, вила, ціпи, лопати тощо.
Садиба 19–20 ст., Східна Бойківщина
Складається з хати, стодоли та шіпки. Будівлі перевезені з одного регіону й об’єднані характерними стильовими ознаками.
Тридільна (хата+сіни+комора). Рублена зі смерекових пластин. Дах чотирисхилий, критий солом’яними сніпками. З боку хати піддашшя утворює навіс – “шопу”. Для хати характерні архаїчні елементи житла: курна піч, “гряди” (врубані балки) для просушування дров, волокові вікна. Комора відокремлена перегородкою.
У хаті відтворено традиційний інтер’єр: різьблені скрині та сусіки, центр виробництва яких був у містечку Перегінському (тепер смт Перегінське, Рожнятівський р-н, Івано-Франківська обл.). Типове народне житло Східної Бойківщини.
Складається із стодоли і стайні. Стіни складені в зруб із смерекових пластин. Дах чотирисхилий, критий солом’яними сніпками колоссям донизу.
Типова господарська будівля Бойківщини.
Шіпка поч.20 ст. з с.Ясень, Рожнятівський р-н, Івано-Франківська обл.
Однодільна. Рублена зі смерекових пластин. Встановлена над мурованою ямою (льох, погріб). Дах чотирисхилий, критий житніми сніпками колоссям донизу.
| ГУЦУЛЬЩИНА, 18–20 ст. |
Реґіон високогірних Карпат у межах Верховинського, Косівського і Надвірнянського районів Івано-Франківської обл., Вижницького і Путильського районів Чернівецької обл. та Рахівського р-ну Закарпатської обл. Села, зосереджені в долинах річок, мають численні присілки (групи садиб) або й окремі садиби, розкидані по навколишніх горах, часто на великій відстані одна від одної.
На Гуцульщині поширені два типи дворів: відкритий, у якому будівлі розміщені вільно, та замкнений (“ґрАжда”) – будівлі сполучаються між собою, утворюючи внутрішній двір. Ліси тут багаті на цінні породи дерев (смерека, явір, бук, модрина), тому в будівництві використовувалося винятково дерево як для конструктивних елементів будівлі, так і для покрівлі.
Підмурки робили з місцевого каменю. Криті драницями або ґонтами дахи співвідносяться за висотою з видимою частиною стін як 1:1,5, 1:2, ширина ж будівлі менша довжини. Дах хати м’яко переходить у більш пологий дах “притулів”, що створює враження, ніби будівля притиснулась до землі. На чоловому фасаді влаштовувалась галерея, куди вели кілька східців. Галереї та піддашшя захищали чільну стіну від дощу і снігу та використовувалися для зберігання деяких речей домашнього вжитку, укриття в негоду та спеку.
Відкритий зруб будівель вимагав ретельної обробки деревини, в чому гуцульські майстри досягли досконалості. Окремі елементи – стовпчики ґанку, консолі, сволоки, жердки, полиці оздоблювалися витонченим різьбленням. Столи, скрині та інші предмети побуту були також різьблені. Внутрішній простір хати прикрашали образи на склі, мальована кераміка – кахлі, посуд – та орнаментовані тканини.
Перлинами народного будівництва є гуцульські хрещаті одноверхі церкви, пірамідальні силуети яких органічно вписуються в навколишнє середовище.
Тип замкнутого двору. Складається з хати на дві половини з коморами, оточеної низькими прибудовами – хлівами, і двох дворів: “чистого” та господарського. На “чистому” дворі – дві комори й “пивниця” (погріб), на господарському – хліви й навіси для сільськогосподарського реманенту. Всі будівлі з’єднано стінами з дахами, навісами. Двір викладено великими кам’яними плитами. Споруді властива висока майстерність теслярського виконання. У хаті експонуються кращі зразки гуцульського мистецтва: різьблені столи, скрині, мисники, барвисті верети, ліжники, вишукано оздоблений одяг. У господарських будівлях – знаряддя праці, побутові речі (діжки, коновки тощо).
Гражда – типовий зразок народного будівництва високогірних районів Гуцульщини.
Ґражда кін.19 – поч.20 ст. з с.Яворів, Косівський р-н, Івано-Франківська обл.
Тип замкненого двору. Зведена, за переказами, гуцульським майстром-теслею Дмитром Бучуком для себе.
Складається з хати на дві половини та комори. Двір утворюють рублені стіни з дашками, які з’єднують хату з коморою та стайнею. Стіни хати зведено зі смерекових пластин. Дах на кроквах, критий ґонтом. Техніка зрубу, різьблені сволоки, жердки, стовпчики ґанку, різьблені полиці в інтер’єрі свідчать про велику майстерність теслі. Гражда – один із найвиразніших зразків гуцульського дерев’яного будівництва кін.19 – поч.20 ст.
Сезонне житло на лісорозробках. Восьмигранна в плані, рублена зі смерекових колод. Збереглися архаїчні риси житла: відкрите вогнище, безрозпірний дах з кроквами, що спираються на дві балки, покладені на закопані в землю стовпи та на стіни. Будівля – релікт давнього житла.
Кліть з піддашком при вході, який підтримується стовпчиками. Квадратна в плані. Піддашок прикрашено різьбленням. Відзначається ретельною обробкою вінців зрубу, декоративною обробкою деталей.
Рублена зі смерекових брусів. Дах чотирисхилий, критий драницями. У кузні встановлено горно з міхом, ковадло, експонуються ковальські інструменти та різні вироби з металу.
Встановлений з урахуванням ландшафтних умов на високому цоколі, складеному з річкових валунів. Дводільний (млин+комо-ра). Дерев’яний, рублений зі смерекових брусів. Колесо верхньобійне, потік води відводиться від греблі лотоками. Характерний для Гуцульщини тип виробничої споруди.
Тип сезонного житла на сіножатях. Складається з тридільної хати (хата+сіни+комора) та хлівів, прибудованих з обох боків. Хата зведена з масивних смерекових пластин. Дах високий, критий соломою “внатрус”, гребінь закріплено “ярмом” – дерев’яною рамою. У хаті – курна піч. На одному з одвірків сліди добування вогню способом тертя. Будівля – зразок архаїчного гуцульського житла.
Садиба 18 – поч.20 ст., Верховина
Є одним з типів планування садиб на Гуцульщині.
Хата 18–19 ст. з с.Бережниця, Верховинський р-н, Івано-Франківська обл.
Складається з лівої хати, сіней, правої хати та комори, оточених з трьох боків хлівами (“притулами”). Ліва хата зведена у 18 ст. (датується за знайденою монетою), решта будівель – у 19 ст. У лівій хаті виявлено характерні риси гуцульського житла раннього періоду: земляна підлога, курна піч, висока стеля, волокові вікна, двері на “бігунах”, перекриття по поперечних сволоках, невеликий схил даху, критого драницями. У правій хаті дим через каглу виводився в сіни, що дало змогу удосконалити інтер’єр: вінці стін ретельно стругали і систематично мили, сволок та інші дерев’яні елементи прикрашали різьбленням. Подібний тип гуцульського житла зберігся без істотних змін до 1940-х рр. У хаті експонуються декоративні тканини, мальований посуд, різьблені стіл та скриня. Влаштовано показ виробництва ліжників.
Однодільна, на підмурку з місцевого каменю, рублена з обтесаних смерекових брусів. Дах чотирисхилий, критий драницями. Типова господарська будівля Гуцульщини.
Пасічина поч.20 ст. з с.Шепіт, Косівський р-н, Івано-Франківська обл.
Призначена для утримання бджіл узимку. Однодільна, зрублена зі смерекових пластин. Дах двосхилий, критий драницями. Будівля поширена на гірських пасіках.
Багатодільна: складається з хати, сіней, хати і комори. З трьох боків до хати прибудовано хліви. Стіни рублені зі смерекових пластин у замок і зубом. Вінці ретельно підігнані, що створює враження монолітності. Спарені невеликі вікна на покуті збільшують освітлення приміщення, не порушуючи конструктивної міцності стін. Цей прийом характерний для гуцульського житла середини 19 ст. На одвірку хати вирізьблено дату спорудження.
Висока теслярська майстерність, вишукане декоративне різьблення на сволоках, деталях дверей відносять споруду до найкращих пам’яток гуцульської народної архітектури. У хаті створено типовий інтер’єр та показано характерне для Гуцульщини мистецтво – писанкарство.
Дводільна: сіни (хороми)+хата. Зведена на кам’яному підмурку зі смерекових колод, зв’язаних врубками у півдерева. За плануванням і технікою будівництва – один з давніх типів гуцульського житла.
У хаті показано самобутній промисел – виготовлення іграшок із сиру.
Виробнича будівля на полонинах Гуцульщини. Дводільна: “ватарник” (приміщення з відкритим вогнищем, де відпочивали пастухи і виготовляли сир)+комора. Рублена зі смерекових колод у півдере-ва. Дах критий драницями, притиснутими жердинами. На гребені драниці вставлені в пази колоди (“буркниці”). Тип будівлі поширений в районах відгонного скотарства Карпат.
| БУКОВИНА І ПОКУТТЯ, 19 – поч.20 ст. |
До складу реґіону входять підгірські та низовинні райони Івано-Франківської і Чернівецької областей. Села тут мають безсистемно-вуличне планування. Народне будівництво відзначається різноманітністю технічних прийомів і архітектурних форм, зумовлених як природними умовами, так і впливами сусідніх Гуцульщини та Поділля. У спорудженні житла переважає техніка зрубу з різних порід дерева, в господарських будівлях – каркасні конструкції з використанням майстерного плетіння з лози чи ліщини. Для підмурків, підпірних стінок, огорож використовується місцевий камінь.
Церкви переважно тридільні, у підгірських районах поширені одноверхі, зокрема, хрещаті в плані. Для Буковини характерний тип тридільного трибанного храму, в якому низькі бані сховані під стрімким спільним дахом. Грані зрубу бань утворюють вишуканий рисунок розетки чи пишної квітки.
Народне мистецтво Буковини і Покуття багате високохудожнім різьбленням, ткацтвом, вишиванням, малюванням, зразки якого експонуються в інтер’єрах хат.
Садиба 19 ст., Центральний район Буковини
Складається з хати і хижі (комори). Огороджена тином з лози. За генеральним планом тут передбачено встановити стодолу, кошниці для зберігання кукурудзи, криницю.
Тридільна (хата + сіни + хата). Дерев’яна, рублена з дубових колод невеликого діаметра. Стіни обмазані й побілені, зовні внизу – широка підводка синьою глиною. Чотирисхилий дах тримається на пластично оформлених консолях, утворених кінцями вінців, що поступово збільшуються догори. Критий драницями, які на гребені мають декоративне пікоподібне завершення.
Тут влаштовано виставку “Художнє ткацтво Буковини”, де експонуються барвисті килими, рушники, тайстри тощо.
Хижа (комора) 19 ст. з с.Великий Кучурів, Сторожинецький р-н, Чернівецька обл.
Однодільна, рублена з дубових колод, обмазана й побілена зовні та всередині.
Високий дах, критий драницями, тримається на пластичних консолях. У хижі стоять кайдуби, скрині для зберігання одягу, зерна та інше побутове начиння.
Садиба 19 – поч.20 ст., Підгірський район Буковини
Хата 19 ст. з с.Коритне, Вижницький р-н, Чернівецька обл.
Тридільна (хата + сіни + хата), рублена з колод різних порід. Стіни всередині обмазані й побілені, зовні обмазані тільки навколо вікон і дверей. Дах чотирисхилий, критий солом’яними пучками (“жменями”) колоссям донизу.
Комора поч.20 ст. з с.Коритне, Вижницький р-н, Чернівецька обл.
Однодільна, рублена, з піддашшям на стовпчиках. Дах чотирисхилий, критий солом’яними пучками колоссям донизу.
Тут експонуються скрині для зберігання одягу, зерна, різні кайдуби, мірки, цеберки тощо.
Однодільна, рублена зі смерекових колод з піддашшям на стовпчиках. Дах чотирисхилий, критий солом’яними парками колоссям донизу. Відзначається майстерністю будівництва та гармонійністю пропорцій. Типова господарська будівля Покуття.
| ЛЬВІВЩИНА, 17 ст. |
До реґіону належать рівнинні райони Львівської обл. Народне будівництво тут відзначається великою різноманітністю конструкцій у межах двох систем – каркасної і зрубної. Залежно від наявності місцевих матеріалів заповнювачем при каркасній конструкції стін використовуються дилі, глиносолом’яні вальки, ліса з наступною обмазкою. Зрубні стіни складають з колод, брусів, пластин. Планувальна структура сіл – безсистемно-вулична – залежно від рельєфу та умов заселення. Двори відкриті, з хатою та необхідними господарськими будівлями. Серед сакральних будівель переважають дерев’яні рублені церкви – тридільні триверхі й одноверхі з розвиненою банею.
Дата спорудження та ім’я будівничого (Ясь) вирізьблені на західній стіні бабинця. Там же вказано дату одного з ремонтів (1864).
Тризрубна, одноверха, зведена з липових пластин. Центральний зруб вищий і ширший за бічні, перекритий наметом складної форми на восьмигранному підбаннику. Покрівля ґонтова.
Невисокі стіни підбанника нахилені до середини, тому він зовні візуально не сприймається окремо, а збільшує і так розвинену баню. В інтер’єрі цей нахил підкреслює висоту центрального зрубу. Споруду оперізує широке опасання на фігурних консолях. Збереглися оригінальні віконця з гутного скла. На північній стіні нави – монументальний живопис кін. 18 ст. Іконостас втрачений. Пам’ятка є одним з найкращих зразків дерев’яної храмової архітектури Львівщини.
Станіслав СМОЛІНСЬКИЙ
Звід пам’яток історії та культури України – Кн.1. – Ч.2. – 2003
ТЕМАТИЧНІ ПУБЛІКАЦІЇ:
Експозиція “КАРПАТИ” у НМНАПУ – Михайло МАТІЙЧУК:
основна увага – етнографічному районуванню карпатського реґіону.
Експозиція “Карпати” в Національному музеї народної архітектури та побуту України – Михайло МАТІЙЧУК:
більше про історію створення експозиції.
Фільм “УКРАЇНСЬКІ КАРПАТИ в Національному музеї народної архітектури та побуту України”:
відеоекскурсія по експозиції “Карпати”.
ФЛЕШ-ГАЛЕРЕЯ ЕКСПОЗИЦІЇ “КАРПАТИ”
