Свято Купала вчора й сьогодні: відновлення традиції

Катерина МІЩЕНКО

Свято Купала
Викладені тут загальні думки й спостереження ґрунтуються на досвіді проведення купальських свят у міських умовах різними закладами й товариствами.

Ясна річ, у кожному з таких випадків йдеться насамперед про відтворення народного свята, демонстрування його широкому загалові. Але поклавши собі мету відновлення традиційного народного свята, або ще й адаптацію його до сучасних міських умов, ми відкриваємо для себе цілком нові завдання, проблеми і перспективи. Про них і піде мова.

 


ТРАДИЦІЙНЕ НАРОДНЕ свято Купала на сільських теренах


 

Купало, Купало, чи ти з неба впало?
Чи з землі взялося, що таке вдалося?

(З народної пісні)


 
Купальське свято має давнє і цікаве коріння. Колись воно припадало на день літнього сонцестояння, тому основні символи свята – опудало-“Купайло”, деревце-“Маринонька”, вінок, колесо, взагалі вода і вогонь – належать до космогонічних. Свято Купала в традиційному календарі є протилежним Коляді – зимовому сонцестоянню. У народі кажуть, що цього дня сонце “грає”, дерева можуть переходити з місця на місце, а зілля має найбільшу цілющу силу. Загальновідомою є легенда про чудодійний цвіт папороті, що з’являється тільки на мить саме у купальську ніч. Вважалося, що на Купала дуже активно виявляється різна “нечиста сила”; але саме цього дня, наприклад, на Поліссі люди могли виявити і покарати відьму…

Купала (як і Коляда – Різдво Христове) за новим календарем змінило своє датування, Будучи за кількасотлітньою традицією пов’язане з християнським святом Різдва Св.Івана Предтечі, воно перейшло разом з ним від 21-22 червня на 6-7 липня за новим стилем. Для багатьох і багатьох поколінь українців “Іван” і “Купало” вже нероздільні; про це свідчить безліч пісень з давніми архаїчними мелодіями і приспівами: “Купала на Йвана!”, “Іване, Йване!”, “Купайла! Грало сонечко на Йвана!” тощо. Відтак в одних районах Купала святкували у ніч проти Св.Івана – 6 липня за новим стилем, а в інших – власне на Св.Івана, 7 липня.

Дослідники припускають, що купальський обряд потоплення деревця-“Мариноньки” – залишок давнішого, в якому мало місце людське жертвоприношення землі за майбутній урожай. Також знаємо з літописів, що за дохристиянських часів цієї ночі хлопці “умикали” собі майбутніх дружин. Ясна річ, подібні моменти (як і взагалі участь в нехристиянських обрядах) церквою, м’яко кажучи, не благословлялися. З часом обрядове, сакральне значення купальських ритуалів забулося, і свято стало просто традиційною молодіжною розвагою, яка виразно зберігала мотиви парування молоді. Окрім того, головними дійовими особами свята були вода і вогонь – їх поєднання в різних моментах (спалення опудала і потоплення деревця; свічки на вінках, що пливуть по воді; пущене з пагорба у воду запалене колесо; звичай стрибати через вогонь і купатися цієї ночі тощо).

 


Як відбувалося ТРАДИЦІЙНЕ купальське свято


 

Значні території Полісся й Карпат свята Купала просто не знають: в одних місцях воно давно зникло, в інших його не пригадують зовсім. Розвинений купальський обряд пам’ятає Лівобережжя (у т.ч. й Чернігівщина), центральні області України, Східне Поділля. Спираючись на документальні записи з різних районів, можна приблизно вивести такий ніби “середньоарифметичний” сценарій купальського свята – як воно було в народі. УСІ НАВЕДЕНІ НИЖЧЕ ДІЇ МАЛИ СВОЇ РЕГІОНАЛЬНІ ВАРІАНТИ І ВІДМІННОСТІ.

– – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – –

Десь надвечір хлопці починають зносити на умовлене місце – біля річки чи ставка –дрова для багаття; заразом зносять (часом – і крадуть) звідусіль різні уламки, сміття, старе взуття, дерев’яний непотріб – хай воно згорить у очисному купальському вогні, а з ним піде з людського життя все негодяще й непотрібне. Хлопці також вирубують і вкопують на місці гуляння деревце (найчастіше це молода верба) – “Купайлицю”, або “Мариноньку”.

Тим часом дівчата беруть удома стрічки й різнокольорові клаптики, збирають зілля і квіти, приносять їх оберемками до деревця. Плетуть вінки і прикрашають “Мариноньку” вінками, стрічками, свічками. (В окремих районах Вінниччини, наприклад, плетуть із вишень такі собі “качани”, як велика кукурудза, і теж вішають на деревце).

Робили також солом’яне опудало – “Купайло”; вдягали його в стару сорочку; подекуди “Купайло” теж прикрашали вінками. Протягом свята “Купайло” має згоріти, а “Марена” – потонути; в одних селах це роблять відразу, в інших – наприкінці гуляння. Деревце-“Мариноньку” після потоплення у воді розламують, а гілочки й прикраси з неї розбирають по домівках; за повір’ям, якщо гілочку покласти на грядці, то добре вродить городина.

У деяких районах поруч із деревцем і опудалом встановлювали також віху з колесом нагорі; її теж прибирали зіллям і стрічками.

Доки стемніє, усе це робиться, плететься, прикрашається. Дівчата переспівують купальські пісні вуличного характеру, подібні до вуличних веснянок, у яких дражнять хлопців, натякають на чиїсь взаємні симпатії тощо. Хлопці відповідають різними кпинами, часом теж відспівують що-небудь.

Розваги з вогнем починаються з настанням темряви. Запалюють свічки на “Мариноньці”; дівчата довкола неї водять танок. Потім хлопці й дівчата парами стрибають через багаття. Це – ворожіння: якщо руки над вогнем не розчепляться, пара одружиться. Стрибають і поодинці, особливо хлопці – через більший вогонь. Вважається, що обпектися може тільки людина лиха або з нечистою совістю.

Десь у цю пору також пускають з гори у воду запалені колеса…

Пізно вночі дівчата окремо від хлопців ідуть пускати на воду вінки; найчастіше цей звичай існує там, де вода протічна. В деяких районах дівчина плете два вінки – один за себе, один за свого хлопця – і, пустивши їх поодинці, дивиться: зійдуться на воді чи ні? Якщо зійдуться – пара одружиться. Проте частіше дівчина пускає на воду один вінок. Попливе швидко – швидко піде заміж; крутитиметься на місці – ще рік сидітиме в дівках; потоне – поганий знак: або розлука, або чиясь смерть…

Вінки часто-густо ставили на хрестовинку, щоб не тонули; встромлювали у кожен вінок свічку. В окремих районах дівчина, забрівши глибоко у воду, пускала вінок просто з голови. Вода знімала його і несла по своїй волі.

Подекуди за звичаєм хлопець має спіймати у воді вінок своєї дівчини. Цьому також надавалося великого символічного значення; це немов би закріплювало дівоче ворожіння згодою і успіхом хлопця.

Казали, що протягом купальської ночі варто скупатися.

Цього ж дня можна було виворожити, хто в селі відьмує. У деяких селах для цього над багаттям пряжили в сковороді молоко від корови, у якої відьма “відбирає”: відьмі почне пухнути живіт і вона прибіжить просити прощення. В інших місцевостях вважалося, що якщо набрати у вузлик і забрати з собою трохи попелу від купальського багаття, відьма прийде й проситиме віддати…

ЗВИЧАЇВ, ВІРУВАНЬ І ОБРЯДІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ КУПАЛЬСЬКИМ СВЯТОМ, У НАРОДІ БЕЗЛІЧ. ОСНОВНІ Ж МОМЕНТИ – ПОЄДНАННЯ ВОГНЮ Й ВОДИ, ОЧИЩЕННЯ НИМИ І ВОРОЖІННЯ ПРО МАЙБУТНЮ ДОЛЮ.

– – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – –

Хоч Купала за основною своєю дією – свято молодіжне, в багатьох районах у ньому брали участь і дорослі – щоправда, доволі пасивно. Вони спостерігали за молодіжними іграми, приспівували, розмовляли між собою. Прикладом може бути пісня, записана на Кіровоградщині, у с.Вільхове Ульяновського р-ну:

Комп’ютерне відтворення нот (mp3):

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

Ноти Вулицею йдем, Купайло несем. (2)
Наше Купайло у лісі було. (2)
Ми його знайшли, в село принесли. (2)
А ви, дівочки, плетіть віночки. (2)
Ви, молодиці, – по купайлиці. (2)
А ви, бабусі, збирайтеся всі. (2)
Хлопці, дивіться та й не казіться. (2)

(Коментар інформатора – Володимира ЯРЕМЧУКА з м.Ульяновка, який знайшов і записав цю пісню: “Дівчата приносили на гуляння V-подібне Купайло, а молодиці робили для дітей купайлиці – щось на зразок довгого качана з квітів і вишень”).

За своєю мелодією – та і за текстом теж – ця пісня навряд чи є вельми давньою. Обрядовою її вже не назвеш. Імовірно, вона була створена вже тоді, коли свято стало не обрядом, а просто народним гулянням.

Так помалу трансформувався давній обряд, і ставав просто гарним звичаєм. А відколи за народні свята узялася впритул радянська влада, по багатьох селах запроваджувалися клубні сценарії святкувань – часом навіть із “Нептунами”, “русалками” тощо. Але там, де клуби втрачали пильність, назовні знову виринали традиційні забави і пісні. Подекуди купальське свято природно існувало до останніх років, а, може, десь є і тепер. Дослідник традиційного кобзарства Кость Черемський з Харкова розповідав, що років п’ять тому в одному з шевченківських сіл (Звенигородський р-н, Черкаська обл.) йому доводилося бачити стихійне купальське свято, де молодь плавала по озеру на човнах, у кожному з яких палало невеличке вогнище. Видовище було дуже гарне і настроєве. І – глибоко традиційне за своєю суттю: поєднання вогню й води…

Для нас це приклад, вартий наслідування: НОВІТНЯ ФОРМА – ТРАДИЦІЙНИЙ ЗМІСТ!

 


ВІДТВОРЕННЯ і НАСЛІДУВАННЯ народного свята Купала


 

Почути давні купальські пісні і побачити елементи традиційного обряду можна щороку в Національному музеї народної архітектури та побуту, що у с.Пирогів під Києвом. 6 липня по обіді сюди приїздять фольклорні колективи з різних областей України. На жаль, літніх людей – а отже і давнього, традиційного репертуару – в цих гуртах стає все менше й менше…

– – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – –

Наприкінці 1990-х років цікавими були святкування Купала в Київському Кобзарському Цеху. Гурт щороку складався стихійно із знайомих і напівзнайомих людей. Близько двох десятків хлопців і дівчат, кілька людей середнього віку сходилися на мальовничому узліссі біля річки Ірпінь, розпалювали багаття. Переважна більшість учасників хоча б трохи знала, про що буде мова. Кілька дівчат-фольклористів знало купальські пісні. І свято котилося саме собою з вечора до ранку, приносячи всім учасникам відчуття чогось глибокого, закоріненого, споконвічного. А ще – фантастично красиві спогади…

 


ОРГАНІЗОВАНЕ свято Купала в Києві
(з досвіду етнографічного хору “Гомін”)


 

Навіть з тих небагатьох окремих деталей, які були наведені вище, неважко помітити таку собі “камерність” цього народного свята. По-перше, всі його учасники були змалку знайомі між собою – на гуляння найчастіше сходилося не ціле село, а окремий куток. Поруч із бучними й голосними епізодами (стрибання через багаття, взаємні кпини між дівчатами й хлопцями) були тихі, хвилюючі, урочисті. І потаємні теж – бо, наприклад, дівчині, яка хоче поворожити про свою майбутню долю, навряд чи потрібні свідки, куди і як попливе її вінок. Ставлячись до ворожіння серйозно, про наслідки можна звіритися своєму хлопцеві чи найближчій подрузі, але аж ніяк не дорослим учасникам свята (або – цілому Києву)…

Вже понад п’ятнадцять років етнографічний хор “ГОМІН” (керівник – Леопольд ЯЩЕНКО) проводить свято Купала в Гідропарку. Багаторічний досвід “Гомону” підтверджує, що в пусканні вінків на масовому міському святі людям подобається насамперед видовищність. Коли пізно ввечері, приміром, з Венеціанського мосту в Гідропарку кілька сотень глядачів дивляться униз, а по протоці пливуть вінки з запаленими свічками, і на всю округу лунає гарна пісня, підсилена з гучномовців, це справді красиво. Гарно також, коли є звідки покотити важке колесо, обв’язане соломою й полите соляркою: його запалюють і пускають з пагорба у воду: мабуть, оце за символікою і є Сонце, що від дня сонцестояння йде на спад; так поєднується вогонь з водою…

Ці святкування в Гідропарку відбуваються не за народним календарем, а в найближчу до купальського свята суботу: щоб наступного дня можна було відпочити, а хто схоче, то й гуляти цілу ніч.

Купальські свята “Гомону” мають значне пізнавальне навантаження: ось такі в народі є пісні, а ось так робиться деревце, а ось так пускають вінок… Керівник планує і коментує дії колективу; протягом вечора можна скласти непогане уявлення про загальний народний “сценарій” свята. Охочі (таких буває десятків три-чотири) можуть узяти участь. Решта – кілька сотень – пасивно спостерігають, сидячи на схилі чи стоячи на мосту. Моментами свято перетворюється на концерт, потім знов починається дія.

Протягом останнього десятиліття ми спостерігали у купальську ніч гарну і цілком природну тенденцію: люди (переважно молодь) приходять невеликими гуртами і розташовуються по березі протоки, палять свої вогні і при них ночують. Ми пробували вночі гостювати у таких “купальників”, спілкувалися з ними. Переважно це ті, хто свято Купала обрав за нагоду посидіти своїм товариством біля вогню, поспілкуватися, поспівати щось під гітару, випити чарку… І краєм вуха послухати купальські пісні. Ці люди підтримують, так би мовити, пасивне існування традиції. Деякі гурти цього вечора жартома купають у Дніпрі знайомих Іванів, а коли їх бракує – тоді Івановичів…

Проте таке свято Купала має і свої мінуси. Вони пов’язані насамперед із неприродною для цього народного свята багатолюдністю, і, звичайно, з низькою поінформованістю людей та недотриманням техніки безпеки. По-перше, зілля і квіти з усієї околиці після цього дня просто зникають. По-друге, публіка напідпитку часом починає чіплятися до інших учасників свята (наприклад, якесь опудало наловить вінків, а тоді вимагає від дівчат “взаємності”: “Как, вы же говорили, что у украинцев так принято!” Іноді такі інциденти бувають і не дуже смішні). По-третє, коли п’яний лізе у воду (наприклад, “обрядово купатись”, або по чийсь вінок), то нема жодної гарантії, що він звідти вилізе. По-четверте, звичайне парубоцьке молодецтво – на зразок стрибання з мосту – теж може закінчитися трагічно. До речі, слід враховувати, що публіка у таких випадках ДУЖЕ ПАСИВНА, і на допомогу не поспішає…

Важливість – і складність! – усіх цих “оргмоментів” катастрофічно зростає із збільшенням кількості публіки. А якщо це масове загальноміське шоу!!! Як би там не було, а біля кожного куща міліціонера не поставиш. Водночас збільшується потреба задіювати присутніх до нескладної, доступної участі у святі. Тому, мабуть, варто обмежитися небагатьма традиційними елементами, які б не завдали великої шкоди навколишньому середовищу й не були б надто небезпечними для людей, – і доповнити ці елементи новими, природніми для великого міста й супутніх обставин.

 


До питання про ЗАГАЛЬНОМІСЬКЕ свято Купала,
яке може згодом стати у місті ТРАДИЦІЙНИМ


 

Свято Купала в умовах великого міста може стати яскравою і непересічною подією. Святкова хода міськими вулицями, у якій можуть узяти участь всі охочі, розмаїті опудала-“Купайла”, барвисті вінки та карнавальні головні убори (чому б і ні?), обливання водою, а увечері – стрибки через багаття, водяні війни, хороводи й танок зі свічками довкола деревця-“Мариноньки” – тут кожен знайде для себе те, що йому до вподоби…

Якщо ми прагнемо не зробити разове святкування, а закласти традицію, варто проаналізувати майбутні заходи також і з погляду фінансового та організаційного навантаження. Адже чому не прижилися радянські “свята” з Нептунами, водограями й русалками? Сьогодні виділили гроші – і є Нептун; наступного року не дали – і Нептуна вже нема, і колектив співати не приїхав…

На противагу, справді народне свято не потребує “масовиків”, у ньому кожен є “співорганізатором” і учасником. Щоправда, це легко робиться тільки там, де вже складена ТРАДИЦІЯ. Сьогодні нам її закладати. Отже свято має бути якомога менш залежним від міського бюджету, якомога “самостійнішим” організаційно – це значно підвищить його життєздатність у майбутньому. Щоб межа між “розважальниками” і споживачами розваг була якомога більш розмитою. І, якщо власті чи спонсори уріжуть фінансування наполовину чи на три чверті, щоб ОСНОВА свята могла лишатися незмінною з року в рік…

Отже, з властиво народних елементів для масового гуляння, ймовірно, найбільш придатні такі:

  • ТАНОК ДОВКОЛА КУПАЛЬСЬКОГО ДЕРЕВЦЯ – плавний і мелодійний (узяти гарну редакцію “Кругом Мариноньки”). Запрошуються до участі самі дівчата. Повний імпровіз, плавні рухи, тільки стихійно задати напрямок – по колу за сонцем. Деревце прикрашене свічками. Учасницям можна роздати по свічечці, щоб вони їх винесли з кола з собою.
  • ТАНОК ДОВКОЛА ВЕЛИКОГО ВОГНЮ – прямих аналогів серед фольклорних записів не пригадується, але щось подібне цілком могло би бути – під гарні редакціі народних купальських пісень. Вони бувають дуже рухливі й несподівані по ритму. Можуть брати участь всі, і стрибати там, як завгодно. Може бути дуже вражаюча і видовищна річ – з дикуватим, “первісним” настроєм.
  • СТРИБКИ ЧЕРЕЗ МЕНШІ БАГАТТЯ. Їх можна розпалити кілька. Стрибають всі охочі – парами й поодинці. Пояснити людям, що це – очищення, а стрибки парами – ворожіння. Можна нагадати, щоб були уважними і не обпеклися, а ще – про те, що купальський вогонь обпалює людей з поганими думками й намірами.

    Малим дітям можна, за народним звичаєм, стрибати через вкопаний високий кущ кропиви – це можна організувати ще за дня, коли по Співочому Полю ходитимуть з малечею.

  • Гарно надається до такого свята і КАТАННЯ НА ЧОВНАХ – за умови, що поблизу є вода. Легко підігнати до берега одну з пересувних човнових станцій – наприклад, із тих, що діють у Гідропарку; звичайно, кататися публіка буде за гроші. Охочих буде багато. І, можливо, буде нагода проілюструвати ту оновлену купальську традицію зі Звенигородщини, поставивши на кілька металевих човнів з “надійними” людьми посудини з невеличкими багаттями.
  • ВОГНЯНЕ КОЛЕСО – якщо є звідки його покотити у воду. Гарно, коли воно велике, важке, дерев’яне і нагадує колесо справжнього воза. Дуже видовищна і символічна річ.
  • ГОЙДАЛКИ – високі й довгі; їх може бути багато, бо людям подобається. Біля кожної має бути хтось відповідальний за безпеку. Мабуть, краще робити гойдалки-дошки на канатах – такі дають вчасне відчуття “перельоту”, і, можливо, зменшать ризик травмування (бо ж дехто може бути й “підгулявши”). Крім того, якщо хтось упаде, то така дошка на зворотньому шляху не вдарить його сильно. На таких дошках можна гойдатися по одному й по двоє, а більше й не треба.
  • “ВОДОГРАЇ” І “КУПАННЯ”. Оскільки безпосередньо поруч із дійством води може і не бути, а вогню – багато, обов’язкова участь у святі пожежних – з машинами і всім устаткуванням. Можна гарно акцентувати цей момент – заодно зробити їм “рекламу”, бо таке свято сміливо можна вважати їхнім “напівпрофесійним”. Тож поміж багаттями можна включити водограї зрошувальних систем, де вони є, а час від часу організовувати “водограї” пожежні. За теплої погоди, та ще коли музика і танці наберуть обертів, можливо, знайдеться немало охочих “обрядово скупатися” таким чином…
  • Ясна річ, у ході проведення свята треба передбачити також загальнолюдські ТАНЦІ під хорошу музику українських груп – якщо цього не буде, немала частина міста Києва піде додому розчарована. Було б просто чудово, якби зробити кілька простих аранжувань купальських пісень, що надаються до “диких” танців! (Можемо запропонувати варіанти мелодій і текстів).

– – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – –

Треба подумати, що можна – і чого не можна! – робити з ВІНКАМИ. Якщо оголосити, що вінки – це неодмінний атрибут купальського свята, то всім довколишнім паркам буде гаплик. І не тільки паркам, а й багатьом іншим зеленим деревам і клумбам – по всьому Києву й за його межами. (Як ото буває після Трійці – з дерев тільки голе віття стирчить). Тож якщо ми закладаємо справді звичай – свято на багато років наперед – слід на це зважати. У ВСІХ СВОЇХ ВИЯВАХ СВЯТО МАЄ БУТИ ПРИРОДНІМ ДЛЯ ВЕЛИКОГО МІСТА.

Хоча, звісно, вінки – це гарно. Люди в них красивішають і святковішають. Тим більше, для “дітей асфальту” буває цікаво навчитися їх плести – бо сьогодні далеко не всі “тінейджери” вміють це робити…

– – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – –

До речі, про “Нептунів” і “русалок”. ЖОДНИХ “РУСАЛОК” У ПРОГРАМІ СВЯТА НЕ ПОВИННО БУТИ !!! Історично в українській традиції русалки – це покійні предки (усі – незалежно від віку і статі). Їх у народі вшановують на Трійцю – для цього є окремий цикл русальних обрядів і обрядових пісень. А казкові європейські “запозичення” з сріблястими хвостами нам чужі і тому навряд чи потрібні. Купальське свято тисячоліттями обходилося без них.

– – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – – –

На підходах до місця проведення свята непогано було б поставити людей, які роздавали б усім коротенькі інформашки про народне свято Купала, про символічне значення окремих його епізодів; про те, як гарно його можна провести своїм невеличким товариством на природі (воно саме по собі буває настільки цікаве, що про випивку можна й забути); а заодно – про хід проведення свята тут і зараз: програма, забави, атракціони, кіоски з їжею та напоями тощо.

Добре, якби були окремо зтиражовані й невеличкі книжечки з докладнішою розповіддю, текстами, простими нотами пісень тощо. Можемо запропонувати відповідний матеріал.

 


ДОДАТОК:

Документальна розповідь про святкування Купала
у селі Стіна Томашпільського р-ну Вінницької обл. наприкінці ХХ ст.


 

Записала Світлана Скиба 31.05.2001 р.
Розшифрувала Катерина Міщенко.
Мову інформатора збережено.

Про свято Купала у с.Стіна розповідає ЧОРНА Зоя Зосимівна, бібліотекар і керівник сільського фольклорного колективу з 30-річним стажем.

“…От сьогодні, наприклад, свято, і зранку дівчата йдуть рвуть квітки, барвінок обов’язково, і квіточки польові, щоби сплести вінок на Івана Купала, на вербу. А жінки, мами, готують обід і варять вареники у цей день із вишнями. До цього часу не їдять у нас жінки старі вишень. Доки до Івана Купайла, на Івана Купайла наварені вареники з вишнями, понаїдалися і збираються мами, бабки іти ось сюда на цей вигін, а хлопці будуть вербу закопувать, а ми будем дивитися, як то наші дочки прийдуть, а її синок прийде – ага, чи буде він, чи йому заспівають сьогодні із мою дочкою, а чи, може, когось іншого йому заспівають, а він же до мої дочки ходить, я ж таки хочу знати чи так, чи ні.

От ми приходимо сюда, вже дивимося – вже й верба закопана. Хлопці стоят, – а хлопці вибирают собі одного, який стоїт коло верби, коли сходяться дівчата і дітки з віночками – вінки з барвінку, гарні, плетені – і приносять до верби, і оцей один хлопець розвішує вінки по гіллячках верби. Ті дівчата, які вже на порозі зАмужества, то хлопець цієї дівчини наказується: постав так, шоб він їй не попав, а кинеш мені – я їй повинен віддати вінок. І так воно.

От уже й під вечір, всі зійшлися, і жінки собі починають співати пісню [на поширену мелодію маланкування. – М.К.]:

Ой у Вилах дощик іде,
А в нашу Стіну вода тече.

Коло млина стікається,
Там наші хлопці скликаються,
Там на Купайла збираються.

Хлопці приходять, стають собі коло верби, а дівчатка менші підходять і дають свої віночки, і хлопці розвішують їх по вербі, але вони ці віночки малих дівчатків ставлять попід низ, а старших дівчаток – верхом. От підходять і дівчатка, вже старші сходяться, а пісня продовжується.

Ой на Івана, на Купайла,
Пішла та Галя в село вбрана (2)

На неї хлопці зглядаються,
Повитатися встидаються.

А той Іван не встидався –
Подав рученьку та й звитався.

Ой ти Галю, серце моє,
Сподобалося личко твоє.

Не так личко, як ти сама,
Як на бомазі написана.

Як на бомазі на терновій
Біле личенько, чорнії брови.

Ой ти Галю, кохаймося,
Прийде неділя – звінчаймося.

Як не в цюю, то в другую
Візьму тебе я, молодую.

У цей час, як починається пісня на Івана Купайла, менші дівчатка стають у коло кругом верби – будується два кола – менші йдуть дівчатка всередині, а старші дівки і хлопці стають собі вже в зовнішнє коло. І тут молоді мами, там дівчата, молодиці помагають співати, а ми стоїмо й співаємо, бо це ж треба співати, як же ж це так? Від Івана Купайла ми знаємо хто за кого має заміж вийти, бо тут уже ми паруємо. А як ми паруємо? Теж по пісні:
 
Комп’ютерне відтворення нот (mp3):

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

Ноти Через наше село дерево возили.
Дерево возили, церкву становил(и).

Церкву становили із трома верхами.
Із трома верхами, з трома куполам(и).

З трома куполами, з трома місяцями.
З трома місяцями, з трома зірницям(и).

Перший місяць ясний – а той Іван красний.
Перша зірка ясна – а та Галя крас(на).

Другий місяць ясний – а той Петро красний.
Друга зірка ясна – та Марія крас(на).

Третій місяць ясний – а той Павло красний.
Третя зірка ясна – а та Ніна крас(на).

Тепер їх узяти та й попарувати.
Калина-малина, ягода червон(а).

Тую Галю взяти – Іванові дати.
Ту Марію взяти та й Петрові дат(и).

А ту Ніну взяти та й Павлові дати.
Калина-малина, ягода червон(а).

На тім Іванові вишита сорочка.
А хто її вишив? Васильова доч(ка).

А на тій і Галі золотий віночок.
А хто ж їй і купив? Романів синоч(ок).

І так паруються всі. Ця пісня закінчується, починається друга. Вже цим тром парам ми поспівали, а тепер зо мною кума моя стоїть Ніна, а в неї теж є дочка, то вона й думає: а чого ж це мОїй ще не співають? От уже її прийшла черга, то і їй заспівають:

Ой за городом катран, катран,
Ходить Андрійко як пан, як пан.

А у городі петрушечка –
Ходить та Ганька як душечка.

Катран петрушку прикриває –
Андрійко Ганьку обнімає.

Ой ти Ганько, серце моє,
Сподобалося личенько твоє.

Не так личко, як ти сама,
Як на бомазі написана…

І так пісня продовжа́ється, продовжується дальше, а ще онде кума Галя стоїть і думає: бачиш, уже всім переспівали, а моїй не співають. Співають і тво́їй!

Ой скакав коник попід гречку,
За ним той Коля із гнуздечком.

Ой стань, коню, не захластаю,
Та й поїдемо в краю Дунаю.

В краю-Дунаю води пити,
Та й до Зосіми дівку любити.

А у Зосімки за дверима
Стоїт ложечок ще й перина.

На тій перині Василь седить,
На правій руці Зою держить.

І ось так безперестанку співаються пісні, шоб переспівати скільки дівчат є у цьому колі всім. А малі теж сердяться: а нам що? От і малим: виберуть одну дівчинку, та й співають їй:

Ой летів ворон понад вулицю
Та вхопив Галю за потилицю.

Біжить Василько: гай-гай, гай-гай,
Віддай ту Гальку, віддай, віддай.

Віддай ту Галю-робітницю,
Візьми Оксанку-ледащицю.

І так уже й начали сміяться, а ті: чого це така пісня моїй дитині заприпала?.. І так уже всі переспівали і починається ломання верби. От підходять хлопці і збирають вінки. Вінки в нас не кидають на воду. Вінок повинен той хлопець, що ходе до дівчини, взяти і віддати їй цей. Вона його буде зберігати цілий рік. Вона в йому коси миє, головку миє, цілий рік вінок повинен у хаті зберігатися. І дівчина повинна принести гілочку верби і кинути у себе на грядки, де ростуть огірки. Щоб так вилися огірочки, як вився хоровод біля вербички.

Вербу поломали, розійшлися всі – у самому кінці ми, старенькі, підходимо собі тоже взяти по гілочці верби. Беремо, ідем собі додому, а на другий день аж забирають отой… патик. Це восьмого… Сьомого Івана Купайла увечері – це гуляєм вербу, а восьмого рано вже забираєм той патик. Шостого протів Івана нічого не робимо. В нас Івана Купайла – не Купала, а Купайла. І в нас на воду… через вогонь ніхто у нас не скаче тоже. Того ж і пісня появилась, шо рядом з нашим селом Вила: шо у Вилах дощик іде, а в Стіну вода тече. Ось ця річечка – Берем(?) – сюда йде, вона тече через Вила, через Стіну, та й оце так воно і робиться…”

 


Стаття “Свято Купала вчора й сьогодні…” − PDF (RAR) − 296 Kb