(Recommendation on the Safeguarding of Traditional Culture and Folklore)
Прийнята генеральною конференцією ООН з питань освіти, науки та культури на її двадцять п’ятій сесії − Париж, 15 листопада 1989 р.
Цей документ був надрукований українською мовою в бюлетені Європейського Центру Традиційної Культури:
European Centre for Traditional Culture (ECTC)/ Bulletin. – № 3. – Budapest, 1997. – P.51-54.
Подаємо далі текст із цього видання − і поруч посилання на оригінальні документи іншими мовами, запозичені з офіційного сайту ЮНЕСКО.
Генеральна конференція Організації Об’єднаних націй з питань освіти, науки та культури, що зібралася в Парижі з 17 жовтня по 16 листопада 1989 р. на свою двадцять п’яту сесію,
вважаючи, що фольклор є частиною загальної спадщини людства, потужним засобом зближення різних народів і соціальних груп та утвердження їх культурної самобутності,
відзначаючи його соціальне, економічне, культурне та політичне значення, його роль в історії народу і його місце в сучасній культурі,
підкреслюючи специфічну сутність та важливість фольклору як невід’ємної частини культурної спадщини та живої культури,
визнаючи вкрай крихкий характер традиційних форм фольклору, особливо його аспектів, пов’язаних з усними традиціями, і ризик того, що ці аспекти можуть зникнути,
підкреслюючи необхідність визнання у всіх країнах ролі фольклору та небезпеки, якої він зазнає під дією різноманітних факторів,
вважаючи, що урядам слід було б відігравати вирішальну роль у збереженні фольклору і діяти якомога швидше,
ухваливши в ході своєї 24 сесії, що питанню охорони фольклору повинна бути присвячена рекомендація для держав-членів у розумінні п.4.ст. Статуту,
приймає дану рекомендацію 15 листопада 1989 року.
Генеральна конференція рекомендує державам-членам застосувати наступні положення щодо збереження фольклору, вживаючи в законодавчому чи іншому порядку заходів, які можуть знадобитися згідно з конституційною практикою кожної з них, для втілення в життя на своїх територіях принципів та заходів, викладених у цій рекомендації.
Генеральна конференція рекомендує державам-членам довести цю рекомендацію до відома властей, служб чи органів, що відповідають за питання, пов’язані із збереженням фольклору, а також до відома різноманітних організацій чи установ, що займаються питаннями фольклору, і сприяти контактам з відповідними міжнародними організаціями, що займаються питаннями збереження фольклору.
Генеральна конференція рекомендує державам-членам подати Організації у термін та у формі, які визначає Генеральна конференція, доповіді про заходи, вжиті ними для втілення в життя цієї рекомендації.
| А. ВИЗНАЧЕННЯ ФОЛЬКЛОРУ |
Для цілей цієї Рекомендації:
Фольклор (або традиційна народна культура) є сукупність заснованих на традиціях культурного суспільства творів, виражених групою чи індивідуумами й визнаних у якості відображення сподівань суспільства, його культурної та соціальної самобутності; фольклорні взірці та цінності передаються усно, шляхом імітації чи іншими засобами. До його форм, зокрема, належать: мова, література, музика, танці, ігри, міфологія, обряди, звичаї, ремесла, архітектура та інші види художньої творчості.
| Б. ВИЯВЛЕННЯ ФОЛЬКЛОРУ |
Фольклор у якості явища культури повинен зберігатися в інтересах конкретної групи людей і самою групою (сім’я, професіональні, національні, регіональні, релігійні, етнічні та інші групи), самобутність якої він виражає. З цією метою державам-членам слід заохочувати проведення відповідних досліджень на національному, регіональному та міжнародному рівнях з тим, щоб:
а) скласти національний перелік установ, що займаються фольклором, з метою його включення до регіональних та міжнародних реєстрів подібних установ;
б) створити системи виявлення та обліку, збору, каталогізації, письмового фіксування (або розвивати вже наявні системи за допомогою довідників, порадників збору, типових каталогів і т.п.). Враховуючи необхідність координації систем, класифікації, що використовуються різними установами;
в) стимулювати розробку стандартної типології фольклору шляхом створення:
1) загальної схеми класифікації фольклору, яка могла б служити орієнтиром на міжнародному рівні;
2) детального каталогу фольклору;
3) регіональної класифікації фольклору, зокрема, за допомогою проведення досліджень на місцях.
| В. ЗБЕРІГАННЯ ФОЛЬКЛОРУ |
Зберігання стосується документації, пов’язаної з фольклорними традиціями, і має на меті дати змогу дослідникам та носіям традицій отримати у своє розпорядження дані, що дають змогу їм вивчати процес зміни традицій у тому випадку, коли ці традиції не використовуються або знаходяться в розвитку. Якщо живий фольклор, враховуючи його мінливий характер, не завжди може стати об’єктом прямої охорони, зафіксований фольклор може ефективно охоронятися. З цією метою державам-членам слід:
а) створити національні архіви, де зібрані фольклорні матеріали можуть належним чином зберігатися і надаватися;
б) створити центральний національний архів з метою надання певних послуг (централізоване каталогізування, розповсюдження інформації з фольклорних матеріалів і норм роботи з ними, включаючи аспект збереження фольклору);
в) створити музеї чи відділи фольклору в існуючих музеях, де можуть влаштовуватися виставки традиційних та народних культур;
г) надавати перевагу таким засобам представлення традиційних та народних культур, які популяризують живі чи минулі свідчення цих культур (що показують оточення їх існування, образ життя, досягнуті навички та вміння);
д) гармонізувати методи збору в архівізації;
е) здійснювати професійну підготовку фахівців зі збору фольклорних матеріалів, архіваріусів, фахівців у галузі документації та інших фахівців з питань збереження фольклору, починаючи з питань фізичної цілості і закінчуючи аналітичною роботою;
ж) надавати кошти для зняття архівних та робочих копій з усіх фольклорних матеріалів, а також копій для регіональних організацій, тим самим забезпечуючи відповідному культурному суспільству доступ до зібраних матеріалів.
| Г. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОННОСТІ ФОЛЬКЛОРУ |
Забезпечення охоронності фольклору стосується фольклорних традицій та їх носіїв, виходячи з того, що кожний народ має право на свою власну культуру, що його прихильність цій культурі часто виявляється відірваною у результаті впливу індустріалізованої культури, розповсюджуваної засобами масової інформації. необхідно вжити заходів щодо гарантування статусу економічної підтримки фольклорних традицій і тих, що створюють їх як у спілках, так і за їх межами. З цією метою державам-членам слід:
а) розробити і внести до програм як шкільної, так і позашкільної освіти відповідне викладання та вивчення фольклору, приділяючи особливу увагу повазі до фольклору в найширшому розумінні цього слова, враховуючи не лише селянські чи інші сільські культури, але й культури, що створюються в міському середовищі різними соціальними та професійними групами, організаціями тощо, й тим самим сприяти кращому розумінню культурного розмаїття та різних світоглядів, особливо тих, котрі не представлені у домінуючій культурі;
б) гарантувати право доступу культурних спілок до їх власного фольклору шляхом надання сприяння роботі в галузі документації, архівної справи, досліджень тощо, а також застосування традицій на практиці;
в) створити на міждисциплінарній основі національну раду фольклору ци будь-який інший подібний координаційний орган, у якому будуть представлені різні групи за відповідними інтересами;
г) надати моральну та економічну підтримку окремим особаим та установам, що вивчають, пропагують, культивують чи володіють фольклорними матеріалами;
д) заохочувати наукові дослідження, пов’язані з забезпеченням охоронності фольклору.
| Д. РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ФОЛЬКЛОРУ |
Серед населення слід було б популяризувати ідею значення фольклору як елемента культурної самобутності, щоби дати можливість осмислити цінність фольклору та необхідність забезпечення його цілості, а також дуже важливо широко розповсюджувати ці елементи культурного спадку. Однак у ході такого розповсюдження слід уникати всілякого перекручення його – з метою збереження цілісності традицій. З метою заохочення сумлінного розповсюдження фольклору державам-членам слід:
а) сприяти організації таких національних, регіональних та міжнародних заходів, як ярмарки, фестивалі, виставки, семінари, симпозіуми, навчально-практичні семінари, навчальні курси, конгреси тощо та надавати підтримку розповсюдженню й публікації їх матеріалів, доповідей та інших результатів;
б) сприяти широкому висвітленню фольклорних матеріалів у пресі, публікаціях, на телебаченні, радіо та іншими національними й регіональними засобами масової інформації, наприклад, за допомогою субсидії, створення робочих місць для фольклористів у цих підрозділах, забезпечення відповідного архівного зберігання і розповсюдження фольклорних матеріалів, зібраних засобами масової інформації та створення відділів фольклору в цих організаціях;
в) заохочувати районні та муніципальні владні структури, асоціації та інші групи, що займаються питаннями фольклору, з метою створення штатних посад фольклористів для сприяння координації фольклорних заходів у регіоні;
г) надавати підтримку діючим і створювати нові підрозділи для виробництва учбових матеріалів – наприклад, відеофільмів – на основі останніх робіт на місцях, і сприяти їх використанню у школах, фольклорних музеях, на національних і міжнародних фольклорних фестивалях, виставках;
д) забезпечувати відповідною інформацією з фольклору за допомогою центрів документації, бібліотек, музеїв, архівів, а також спеціальних фольклорних бюлетенів та періодичних видань;
е) сприяти організації зустрічей та обмінів між особами, групами та установами, що займаються питаннями фольклору як на національному, так іна міжнародному рівнях з урахуванням двосторонніх угод про культурну співпрацю;
ж) сприяти розробці міжнародною науковою спілкою відповідних етичних норм, що забезпечували б належний підхід до традиційних культур та повагу до них.
| Е. ОХОРОНА ФОЛЬКЛОРУ |
Фольклор, будучи проявом індивідуальної чи колективної інтелектуальної творчості, заслуговує правової охорони, подібної до тієї, яка надається творам інтелектуальної творчості. Така охорона фольклору є необхідною як засіб, що дозволяє розвивати, забезпечувати спадкоємність і ширше розповсюджувати цей вид спадщини як у межах країни, так і за кордоном без зачіпання відповідних законних інтересів.
Крім аспектів охорони проявів фольклору, пов’язаних з інтелектуальною власністю, існують різні категорії прав, котрі вже забезпечуються правовою охороною в центрах документації та архівних службах, що займаються питаннями фольклору. З цією метою державам-членам слід:
а) щодо аспектів інтелектуальної власності:
• звертати увагу відповідних владних структур на важливість діяльності ЮНЕСКО та ВОІС у галузі інтелектуальної власності, водночас визнаючи, що ця діяльність стосується лише одногоаспекта охорони фольклору, і – що дуже необхідно – проведення самостійної діяльності, спрямованої на збереження фольклору;
б) щодо інших, пов’язаних з цим прав:
• забезпечити захист носія фольклорної інформації як носія традиції (захист особистого життя та конфіденційності);
• охороняти інтереси збирачів з тим, щоб зібрані матеріали зберігалися у належному стані й за певною методикою;
• вживати необхідних заходів щодо захисту зібраних матеріалів від навмисного неправомірного чи іншого протиправного використання;
• визнавати, що архівні служби є відповідальними за використання зібраних матеріалів.
| Ж. МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ |
З урахуванням необхідності розвитку співпраці та культурних обмінів – зокрема, на основі спільного використання людських та матеріальних ресурсів для реалізації програм розвитку фольклору, спрямованих на активізацію останнього, – та дослідницьких робіт, здійснюваних фахівцями однієї держави-члена у іншій державі-членові, державам-членам слід:
а) співпрацювати з міжнародними та регіональними асоціаціями, інститутами й організаціями, що займаються питаннями фольклору;
б) співпрацювати в галузі вивчення, розповсюдження та охорони фольклору, зокрема шляхом:
• обміну різного роду інформацією та публікаціями науково-технічного характеру;
• підготовки фахівців, надання стипендій для поїздок та напралення наукового й технічного персоналу та матеріалів;
• сприяння наданню двосторонніх та багатосторонніх проектів у галузі документації з сучасного фольклору;
• організації зустрічей між фахівцями, учбових курсів та робочих груп за визначеними темами, особливо з класифікації та індексації даних про фольклор та його вияви, а також про сучасні методи та техніку дослідження;
в) тісно співпрацювати з метою забезпечення у міжнародному плані для різних зацікавлених сторін (спілки або фізичні чи юридичні особи) права користування майновими та немайновими чи так званими “суміжними” правами, що випливають з досліджень, творчості, композиції, виконання, запису або розповсюдження фольклору;
г) гарантувати державам-членам, на території яких проводилися дослідницькі роботи, право отримувати від відповідних держав-членів копії усіх документів, записів, відеофільмів, фільмів та інших матеріалів;
д) утримуватися від будь-яких дій, що можуть викликати руйнування фольклорних матеріалів, зниження їх вартості чи створення перешкод для їх розповсюдження та використання, незалежно від того, чи знаходяться ці матеріали у країні їх походження чи на території інших держав;
е) вжити необхідних заходів щодо збереження фольклору від загрози з боку людини чи природних сил, у тому числі від загрози, що виникає внаслідок зміни чи інших порушень суспільного порядку.
Текст Рекомендації УКРАЇНСЬКОЮ мовою − публікація в бюлетені Європейського Центру Традиційної Культури (Будапешт, 1997) −
Рекомендація про збереження фольклору (PDF-RAR − 3,4 Mb)
Рекомендація про збереження фольклору (DJVU)
Текст Рекомендації АНГЛІЙСЬКОЮ мовою − витяг з оригінальних документів конференції ООН −
Recommendation on the Safeguarding of Traditional Culture and Folklore (PDF)
Текст Рекомендації РОСІЙСЬКОЮ мовою − витяг з оригінальних документів конференції ООН −
Рекомендация о сохранении фольклора (PDF)
Всі ухвали конференції разом можна завантажити на офіційному сайті ЮНЕСКО:
англійською і російською мовами.
