Масниця в Україні – Надія ЗЯБЛЮК

Масниця у НМНАПУ, 2010

Надія ЗЯБЛЮК. Масниця в Україні // Рідна школа. − 2007. − №1 (січень) − С.26-33.

  Вступ
  Підготовка до свята: Всеїдний тиждень, Переступний тиждень, Пущення
  Масниця, Масляна, Масничний тиждень, Масничні страви, Дні масничного тижня
  Джерела

Масниця розпочинає весняний цикл календарних традиційних свят українців. Це веселе, замашне та голосисте народне свято, наповнене релігійно-міфічними ритуалами і унікальними обрядодійствами, відзначається на останньому тижні перед Великим постом.

Масницю наша людність називала також Масляною, Масляницею, Сиропустом, Сиропусним тижнем, Колодієм, Колодкою, Турицею та ін. Вже самі назви свята говорять про його прадавні корені й той шлях, який воно пройшло від основ народовір’я до сьогодення.
Читати далі »

МАЛЬОВАНЕ ДЕРЕВО В УКРАЇНІ – Лідія ОРЕЛ, 2003

Фрагмент мальованої скрині

За виданням: Лідія Орел. Мальоване дерево: наївний живопис українського села. – Київ: Родовід, 2003. – 232 с., іл.

Мальоване дерево – поширене і надзвичайно цікаве явище в історії селянської культури. Мальована рублена хата, скриня, колиска були звичними предметами селянського побуту ще на початку ХХ століття. Ікони та картини, мальовані на дереві, побутували й довше, подекуди до нашого часу.

Ця стаття – етнографічний нарис, у якому подано відомості про регіональні стилі мальованих речей, їхніх авторів та побутове життя.

Зміст статті:

 Вступ    Хати    Скрині    Ікони та картини. Сюжет “Козак Мамай”    Миски, мисники, віконниці, вози, вулики…    Малювання на дереві в українських народних піснях    Окремі ілюстрації    Використана література    Умовні скорочення    Примітки

Читати далі »

Брошура “ЧОЛОВІЧІ ТА ЖІНОЧІ УЗОРИ В НАРОДНОМУ ВБРАННІ” – Віктор ДАВИДЮК, 2005

Обкладинка

Віктор Давидюк. Чоловічі та жіночі узори в народному вбранні. – Луцьк: Інститут культурної антропології, 2005. – 44 с., іл.

Орнаментика народного вбрання за давніх часів була своєрідним письмом. По ньому прочитували все про власника одежини – з якого роду, його соціальний та сімейний стан. У наш час деякі традиційні узори стали звичайними кольоровими плямами, які використовуються де завгодно і як завгодно. Автор брошури, спираючись на багатолітні спостереження народних традицій, подає вірогідні гіпотези потрактувань народних орнаментів з рекомендаціями до їх сучасного застосування.

За надання інформації дякуємо п.Людмилі ОГНЄВІЙ.

Читати далі »

Роменський кобзар Євген АДАМЦЕВИЧ – Ренат ПОЛЬОВИЙ, 2003

Євген Адамцевич

За виданням: Ренат Польовий. Кобзарі в моєму житті. – Київ: Діокор, 2003. – 109 с.

Про бандуриста з міста Ромен, що на Сумщині, я довідався зі статті О. Правдюка в журналі “Народна творчість та етнографія” (ч. 5, 1968 р.). Тому, плануючи свою мандрівку по Україні на літо 1969 року, намітив відвідати і Ромен. 6 червня того року в Роменському краєзнавчому музеї я познайомився із завідувачем відділу середньовіччя поетом Данилом Кулиняком, який, як виявилося, був добре знайомий з Адамцевичем (перед тим деякий час в його оселі квартирував). Кулиняк з охотою запропонував відвести мене до бандуриста. Дорогою попередив, що Адамцевич має складний характер, тому радив бути обережним і дипломатичним у спілкуванні з ним.

Євген Олександрович разом із дружиною Лідією Дмитрівною жили у власній хатці біля залізничної колії Ромен – Ромодан. Мали трьох дорослих дочок і онуків, але далеко від Ромна.

Представивши мене господарям як науковця-фольклориста, Кулиняк пішов, залишивши мене зніяковілим від цієї фальші. Я тут же виправив становище, представившись тим, ким я є справді: інженером із Донбасу, шанувальником кобзарства. Метою моїх відвідин є поспілкуватися з відомим бандуристом, послухати його мистецтво.

Читати далі »

22 вересня 2014   (оновлено 20.05.2015)   //   Категорії: Новини, СТАТТІ                                

Кобзарський панотець Микола БУДНИК – Ренат ПОЛЬОВИЙ, 2003

Микола Будник

За виданням: Ренат Польовий. Кобзарі в моєму житті. – Київ: Діокор, 2003. – 109 с.

З Миколою Будником я познайомився в домівці бандуриста Георгія Ткаченка – останнього представника традиційного народного кобзарства, який доніс до наших днів старосвітську бандуру і зіньківський (тепер кажуть, харківський) спосіб гри на ній. Микола був його учнем.

Народився він 3 грудня 1953 р. у с.Сколобів Володарськ-Волинського району на Житомирщині. Чотирнадцятирічним хлопцем пішов із села в широкий світ у пошуках свого місця в ньому. Міняв професії, місця роботи й перебування. Довший час працював фрезерувальником на київському заводі “Арсенал”. Захоплювався малюванням.

Разом із Будником у Ткаченка навчались археолог Микола Товкайло, пожежник Сергій Радько, мистецтвознавці Михайло Селівачов і Ростислав Забашта. Не знаю щодо інших, а Радько й Будник свої бандури зробили власноруч. Мушу зазначити, що, характеризуючи своїх учнів, Георгій Кирилович не покладав великих сподівань на здібності Миколи Будника і вважав його занадто самовпевненим. Мені Будник здавався неговірким. Більше слухав, ніж говорив.

Читати далі »

22 вересня 2014   (оновлено 20.05.2015)   //   Категорії: Новини, СТАТТІ     Концепція: , , ,                         Теґи: ,    

КОЗАК МАМАЙ (НАРОДНА КАРТИНКА) – Данило ЩЕРБАКІВСЬКИЙ, 1913

Козак Мамай (фрагмент). 19 ст.

Данило Щербаківський. Козак Мамай (народна картинка) // Журнал “Народне мистецтво”. – Київ, 1997. – №1. – С.18-22.

Передрук зі скороченнями за публікацією в літературно-мистецькому журналі “Сяйво”. – Київ, 1913. – №10-12.

У Лівобережній, а іноді й у Правобережній Україні ще й досі трапляється по хатах старих заможних козаків картина з написом “Козак Мамай”.

Підібравши під себе ноги, сидить на землі молодий козак. Обличчя у нього гарне, вуса довгі, а з начисто голеної голови спускається за ліве вухо тонкий, довгий “оселедець”. У багатому одязі, що на ньому, комір розхристаний, на ногах червоні чоботи, в зубах люлька, в руках бандура; за плечима, а іноді на землі чи на дереві, козацька зброя: лук, сагайдак, шабля, спис, рушниця, пістолі. Збоку, теж на землі, шапка, пляшка й чарка. Ззаду до списа прив’язаний кінь. Па картині внизу довгі вірші. Є багато картин, на яких, окрім цього казана, намальовано ще кілька козаків; вони п’ють, танцюють, тягають один одного за чуба… і т. ін…

Читати далі »

Як збудувати традиційну хату за зразками Східної України (пропорції) – Назар БОЖИНСЬКИЙ

Східноукраїнська хата

За статтею: Назар БОЖИНСЬКИЙ. Пропорційна структура об’ємно-просторового розв’язку традиційного українського народного житла Східної України (на основі праць Степана Таранушенка) / Науковий вiсник будівництва (Збірник наукових праць). – Харків, 2013.

У статті описано, як зробити нову хату з традиційними пропорціями, а саме: як розрахувати всі розміри хати, маючи тільки один розмір, – наприклад, потрібну висоту приміщення.

Читати далі »

23 серпня 2013   (оновлено 24.08.2013)   //   Категорії: Актуальне, Новини, СТАТТІ     Концепція: , , , ,     Етнографічний реґіон: , , ,   АРХІТЕКТУРА – будівлі: , ,   АРХІТЕКТУРА – теоретичне: ,                    

ГУЦУЛЬСЬКА КУРНА ХАТА − Станіслав СМОЛІНСЬКИЙ

Курна гуцульська хата

Станіслав СМОЛІНСЬКИЙ. Гуцульська курна хата // Журн. Краєзнавство. − Київ. − 1994. − №1-2. − С.48-51.

Деякі типи народного житла існували віками, зокрема й курна хата. Подекуди в Україні, особливо на Бойківщині, їх можна було бачити ще 20 років тому [стаття надрукована 1994 р.]. Проте на Гуцульщині цей тип житла зник набагато раніше. 1876 року С.Витвицький писав, що там “де-не-де ще курні хати, тобто без комина, збереглися, але вони поступово зникають” [1]. Тож у дослідженнях кінця XIX − початку XX століття свідчення про такі будівлі досить неповні. Цінні малюнок і світлину курної печі опублікував Є.Жуковський [2], схему її знаходимо в праці Я.Фальковського [3]. У наш час згадує курну піч і подає малюнок, запозичений у Є.Жуковського, П.Юрченко [4].

Брак достатнього фактичного матеріалу та певні методологічні стереотипи зумовили погляд, що курна хата − лише набуток бідних. Так, В.Шухевич пише, що бідні гуцули живуть у дуже малих, курних хатках, які називаються бурдеями [5]. О.Бломквіст факт тривалого збереження курних хат на Західній Україні пов’язує насамперед із соціальними причинами [6]. Водночас вона дивиться глибше, припускаючи, що колись існувала суцільна смуга поширення курної печі − від Східної Європи через Польщу, Чехію і Австрію до Східних Альп [7].

Читати далі »

“СТРУНА ДО СТРУНИ” (про Єгора МОВЧАНА) – Георгій ТКАЧЕНКО

Кобзар Єгор Мовчан

За виданням: Єгор Мовчан: Спогади, статті, матеріали. – Суми: Собор, 1999. – 64 с.

Коли ж помрем і заростем квітками,
У споминах ще оживем не раз…
(Осип Маковей)

Оживає і в моїх споминах мій щирий та любий приятель Єгор Хомич Мовчан. Пригадую, як він зимового вечора у своїй теплій кімнатці Будинку ветеранів сцени, що в Пущі, розповідав про своє житгя та музичне навчання.

“До музики, − казав він, − я прагнув змалку. І коли іноді, на прохання матері, доводилося покрутити коліщатко ліри жебрака-лірника, який замандрував до нашої вулиці, то був найщасливіший у світі.

Читати далі »

26 квітня 2013   (оновлено 12.10.2014)   //   Категорії: Новини, СТАТТІ     Концепція: ,     Етнографічний реґіон: , ,       Заняття, ремесла: ,       Традиційний побут: ,         Теґи:    

Стаття “Традиційні техніки покриття дахів на Бойківщині” – Михайло МАТІЙЧУК

Хата 1841 р. з Бойківщини. НМНАПУ

Михайло МАТІЙЧУК. Традиційні техніки покриття дахів на Бойківщині / Вісник Львівського університету. Серія історична. – Вип.47. – Львів, 2012. – С.373-392.

У статті розглянуто традиційні техніки покриття дахів соломою та смерековою дошкою, які побутували на Бойківщині; проаналізовано технологічні особливості кожної з них, починаючи від заготівлі матеріалу і закінчуючи покрівлею даху; подано їх порівняльну характеристику.

У додатку – словник будівельної термінології Бойківщини, пов’язаної з покрівельними технологіями.

Дослідження ґрунтується на польових матеріалах автора, апробованих у Національному музеї народної архітектури та побуту України.

Читати далі »

Сторінка 1 з 512345