Полтавщина і Слобожанщина були заселені здавен-давна і входили до складу Київської Русі. Упродовж століть цей край, зазнаючи спустошливих набігів кочових племен, був малолюдним (особливо землі на схід від Полтави). На початку XVII ст. з появою козацької держави починається масове переселення з правого на лівий берег, у Гетьманщину.
Експозиції “Полтавщина” і “Слобожанщина” розгорнуто на площі 10 га. Вони починаються з восьмикрилого вітряка з хутора Кудрявий (с.Високе) Охтирського р-ну Сумської обл., що стоїть при широкій степовій дорозі, яка веде відвідувачів до полтавського села.
Народну архітектуру Полтавщини висвітлюють 6 садиб, на яких розміщено типові хати та ряд господарських будівель.
Хата сер. XIX ст. з с.Ревазівка Новосанжарського р-ну − дводільна будівля − має хату й сіни. Це каркасно-зрубна конструкція, вкрита парками з очерету. Стіни хати заплетені лозою. У хаті велика піч із закапелками та хрестом на комині, на покуті − мальована скриня. На сволоці, стінах, горищі − засушені лікарські трави, багато глиняного і дерев’яного посуду. У такій хаті жила бабуся-знахарка.
“Влазний” погрібничок з навісом, реконструйований за зразком з с.Гергелі Новосанжарського р-ну, призначався для зберігання овочів.
У кузні поч. XX ст. з селища Нові Санжари Новосанжарського р-ну, що належала ковалю Прокопові Івановичу М’якушці, котрий ставив на виробах власне тавро, можна побачити горно, ковальський міх, ковадло тощо.
Стіни житлової частини ззовні обмащені глиною, побілені, підведені, а всередині – “миті” розчином лугу, який готували, перепускаючи теплу воду через шар попелу. В цій хаті стоїть ткацький верстат, на якому ще донедавна ткали барвисті плахти…
Неподалік від хати розміщено саж поч. ХХ ст. з с.Вельбівка Гадяцького р-ну, укритий соломою. У ньому відгодовували свиней.
Хата ІІ пол. XIX ст. з с.Лелюхівка Новосанжарського р-ну − типове тридільне житло (“дві хати через сіни”) з традиційними рубленими сіньми, плетеними димоходами та двома наскрізними дверима. Тут подано каркасну, зрубну та зрубно-закладну конструкції, що характерні для небагатої на будівельний ліс південної Полтавщини. У хаті є велика монументальна піч, комин якої складено з рельєфних теракотових кахель із геометричним орнаментом. У світлиці новомодні меблі: ліжко, дивани, стільці, що з’явилися в побуті селянина на межі XIX і XX ст. Особливої урочистості та затишку надають господі рясно вишиті рушники, народний живопис, килими, мальовані миски, “тиквасті” полив’яні глечики тощо. Нові Санжари були відомим осередком килимарства, іконопису, вишиття, ковальства.
Комора кін. XIX ст. з с.Деревки Котелевського р-ну − один із найкращих зразків надвірної комори, збудованої з товстих дубових брусів у зруб. Усередині стоять рублені з дерева та плетені з лози засіки, великі діжки (“кухви”) для борошна, довбані липівки для сала, меду, сушні, а також мірочки, ваги тощо.
Клуню поч. XX ст. реконструйовано за зразком, знайденим у с.Забрідки Новосанжарського р-ну. Це зручне приміщення для обмолоту і провіювання зерна в негоду.
Курінь або половник XIX ст. − архаїчний тип господарської будівлі, реконструйований за аналогом з с.Шовкопляси Новосанжарського р-ну. У такому курені готували їжу худобі, птиці, щоб не смітити в хаті. Будівлю використовували також як клуню.
Велику “Г”-подібну у плані (збудовану “ключем”) повітку поч. XX ст. на п’ять приміщень реконструйовано за аналогом з с.Забрідки Новосанжарського р-ну. Три приміщення будівлі призначалися для корів, волів, коней, одне відкрите (“підкат”) − для воза чи саней, а одне з віконцем − для господаря майстерні. В повітці експонується сільськогосподарська техніка та знаряддя праці.
Погрібник кін. XIX ст. реконструйовано за аналогом з с.Коноплянка Великобагачанського р-ну. Його невисокі стіни з дубових кілків обмащено глиною. Кілки з’єднані обв’язкою, на яку спирається вкритий солом’яними парками дах. Яму закріплено дубовими стояками.
Курник поч. XX ст. реконструйовано за зразком з с.Лелюхівка Новосанжарського р-ну. Має круглу в плані форму, що існувала в цій місцевості здавна.
У хаті багато посуду з Опішні – відомого гончарного осередку на Полтавщині. У хатині-майстерні – гончарний круг, на якому майстер виробляв глиняний посуд. Виліплені глечики, горщики, миски підсушувалися поруч на полицях-“п’ятрах”, а вже просушені вироби випалювали в гончарній печі.
Гончарну піч (“горно”) реконструйовано за народним зразком, що був поширений у с.Опішня. Підземну частину печі викладено з вогнетривкої цегли, наземну – із цегли-сирцю. Палили з “пригребиці” (влазної ями), стіни якої укріплено деревом. Посуд для випалювання закладали в саме горно.
Колодязь поч. ХХ ст. з с.Вельбівка Гадяцького р-ну – рублений з дуба, з “журавлем”-зводом.
Хата кін. ХІХ ст. з с.Попівка Зіньківського р-ну – з ганком перед входом – зразок розвиненого типу житла на дві половини. Переділивши світлицю, господар отримав ще одне приміщення – кімнату. У кімнаті – піч, що обігрівала й світлицю. У світлиці на митих стінах висять традиційні рушники-“кілковики”. У хатині, кімнаті, а також у сінях та на відкритому горищі – традиційні предмети селянського побуту.
Колодязь поч. ХХ ст. з с.Тарасівка Зіньківського р-ну – зрубний з дубових пластин з блоком для мотузки. Чотирисхилий дах, що спирається на два стовпці, вкрито соломою.
Хата кін. ХІХ ст. з с.Бобрівник Зіньківського р-ну має комору через сіни. Це один з найдавніших типів житла на Полтавщині. Миті стіни і стеля – мальовані. Хата прибрана до весілля. На столі – коровай (“калач”), шишки, гільце, дерев’яна тарілка з двома чарочками, барильце і куманець для напоїв тощо. На жердці – весільне вбрання молодої, рушники. Унікальною є мальована скриня, на передній стінці якої – козак Мамай. У сінях та в коморі – дерев’яні “кадовби”, солом’яники для зерна, скрині для одягу, мережані ярма, маленький возик, яким возили на продаж бублики тощо.
Джерело: http://nmnapu.org.ua
ТЕМАТИЧНІ ПУБЛІКАЦІЇ:
Експозиції “ПОЛТАВЩИНА” і “СЛОБОЖАНЩИНА” у НМНАПУ − Петро ВОВЧЕНКО
Буклет “МНАБ УССР. Экспозиция “ПОЛТАВЩИНА И СЛОБОЖАНЩИНА” − Надежда ЗЯБЛЮК, Светлана ЩЕРБАНЬ, 1986
Експозиція “СЛОБОЖАНЩИНА” у НМНАПУ − Надія ЗЯБЛЮК
ФЛЕШ-ГАЛЕРЕЯ ЕКСПОЗИЦІЇ “ПОЛТАВЩИНА”
