Книга “Музеї народної архітектури України” − Зоя ГУДЧЕНКО, 1981

Обкладинка

Зоя Гудченко. Музеї народної архітектури України. − Київ: Будівельник, 1981. − 120 с., іл. − Бібліографія на стор.117.

У книзі детально розглядаються музеї-скансени Києва, Львова, Переяслава-Хмельницького, Ужгорода і локальні музеї у сільській місцевості Закарпаття. Охарактеризовані особливості народного будівництва різних історико-етнографічних територій України. Висвітлюються специфіка музеїв просто неба, структура організації, особливості сприйняття пам’яток у природному оточенні тощо. Розрахована на широке коло читачів.

Читати далі »

19 травня 2013   (оновлено 17.02.2015)   //   Категорії: Новини, ГАЛЕРЕЇ, ВИДАННЯ     Концепція: , , ,   Музеї: , , ,   Етнографічний реґіон: , , , , , , , , , , , , , ,   АРХІТЕКТУРА – будівлі: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,   АРХІТЕКТУРА – теоретичне: , , , ,               Про музеї: , , , ,   Теґи: , , , ,    

ГУЦУЛЬСЬКА КУРНА ХАТА − Станіслав СМОЛІНСЬКИЙ

Курна гуцульська хата

Станіслав СМОЛІНСЬКИЙ. Гуцульська курна хата // Журн. Краєзнавство. − Київ. − 1994. − №1-2. − С.48-51.

Деякі типи народного житла існували віками, зокрема й курна хата. Подекуди в Україні, особливо на Бойківщині, їх можна було бачити ще 20 років тому [стаття надрукована 1994 р.]. Проте на Гуцульщині цей тип житла зник набагато раніше. 1876 року С.Витвицький писав, що там “де-не-де ще курні хати, тобто без комина, збереглися, але вони поступово зникають” [1]. Тож у дослідженнях кінця XIX − початку XX століття свідчення про такі будівлі досить неповні. Цінні малюнок і світлину курної печі опублікував Є.Жуковський [2], схему її знаходимо в праці Я.Фальковського [3]. У наш час згадує курну піч і подає малюнок, запозичений у Є.Жуковського, П.Юрченко [4].

Брак достатнього фактичного матеріалу та певні методологічні стереотипи зумовили погляд, що курна хата − лише набуток бідних. Так, В.Шухевич пише, що бідні гуцули живуть у дуже малих, курних хатках, які називаються бурдеями [5]. О.Бломквіст факт тривалого збереження курних хат на Західній Україні пов’язує насамперед із соціальними причинами [6]. Водночас вона дивиться глибше, припускаючи, що колись існувала суцільна смуга поширення курної печі − від Східної Європи через Польщу, Чехію і Австрію до Східних Альп [7].

Читати далі »

“СТРУНА ДО СТРУНИ” (про Єгора МОВЧАНА) – Георгій ТКАЧЕНКО

Кобзар Єгор Мовчан

За виданням: Єгор Мовчан: Спогади, статті, матеріали. – Суми: Собор, 1999. – 64 с.

Коли ж помрем і заростем квітками,
У споминах ще оживем не раз…
(Осип Маковей)

Оживає і в моїх споминах мій щирий та любий приятель Єгор Хомич Мовчан. Пригадую, як він зимового вечора у своїй теплій кімнатці Будинку ветеранів сцени, що в Пущі, розповідав про своє житгя та музичне навчання.

“До музики, − казав він, − я прагнув змалку. І коли іноді, на прохання матері, доводилося покрутити коліщатко ліри жебрака-лірника, який замандрував до нашої вулиці, то був найщасливіший у світі.

Читати далі »

26 квітня 2013   (оновлено 12.10.2014)   //   Категорії: Новини, СТАТТІ     Концепція: ,     Етнографічний реґіон: , ,       Заняття, ремесла: ,       Традиційний побут: ,         Теґи:    

Стаття “Традиційні техніки покриття дахів на Бойківщині” – Михайло МАТІЙЧУК

Хата 1841 р. з Бойківщини. НМНАПУ

Михайло МАТІЙЧУК. Традиційні техніки покриття дахів на Бойківщині / Вісник Львівського університету. Серія історична. – Вип.47. – Львів, 2012. – С.373-392.

У статті розглянуто традиційні техніки покриття дахів соломою та смерековою дошкою, які побутували на Бойківщині; проаналізовано технологічні особливості кожної з них, починаючи від заготівлі матеріалу і закінчуючи покрівлею даху; подано їх порівняльну характеристику.

У додатку – словник будівельної термінології Бойківщини, пов’язаної з покрівельними технологіями.

Дослідження ґрунтується на польових матеріалах автора, апробованих у Національному музеї народної архітектури та побуту України.

Читати далі »

Стаття “ЗБАГАЧУЮЧИ ТРАДИЦІЇ” (про Єгора МОВЧАНА) – Георгій ТКАЧЕНКО

Єгор Мовчан і Георгій Ткаченко

Георгій Ткаченко. Збагачуючи традиції // Єгор Мовчан: Спогади, статті, матеріали. – Суми: Собор, 1999. – 64 с. – С.32-38

З Єгором Хомичем Мовчаном я познайомився за кілька років до його смерті, відразу після того, як він переїхав із Великої Писарівки на Сумщині й поселився в будинку ветеранів сцени, на мальовничій околиці Києва в Пущі-Водиці. Між нами швидко встановились дружні взаємини. Ми були людьми однакового віку (народилися в одному році і навіть в одному місяці), виросли в селах, розташованих в однакових географічних умовах, добре знали Харків, з яким у нас було пов’язано багато спогадів.

Хоч замолоду ми не були знайомі, але в Харкові нам довелося не раз бачити одних і тих же народних співців-кобзарів, які тоді найчастіше зупинялися на Університетській вулиці − поміж Рибним ринком і Бурсацьким спуском (біля колишнього Покровського монастиря, де в XVIII віці був відомий Харківський колегіум, в якому певний час працював Г.Сковорода). Ролі, звичайно, у нас були різні − Єгор Хомич з’являвся тут як професійний народний співець-кобзар (учень С.Пасюги), а я лише як учень Харківської малювальної школи чи, точніше, художнього училища (з 1921 р. художнього технікуму), а також як шанувальник і аматор кобзарського мистецтва, що в той час ще тільки вчився грати на бандурі.

Читати далі »

9 квітня 2013   (оновлено 12.10.2014)   //   Категорії: Новини, СТАТТІ     Концепція: ,     Етнографічний реґіон: , ,       Заняття, ремесла: ,       Традиційний побут: ,   Фольклор: , , , ,          

Монографія “Українське народне багатоголосся” – Леопольд ЯЩЕНКО, 1962

Обкладинка Титульна сторінка

Леопольд ЯЩЕНКО. Українське народне багатоголосся – Київ: Видавництво Академії наук Української РСР, 1962. – 236 с., нот.

Праця присвячена історії українського народного багатоголосся, теоретичному аналізу його структурних форм та виконавських принципів, питанням взаємозв’язків народного багатоголосся і професійного пісенно-хорового мистецтва.

Може служити посібником для викладачів та студентів середніх і вищих музичних навчальних закладів, а також для керівників самодіяльних та професійних хорових колективів, композиторів, музикознавців, фольклористів.

Читати далі »

28 лютого 2013   (оновлено 16.12.2016)   //   Категорії: Новини, ВИДАННЯ     Концепція: , ,     Етнографічний реґіон: , , , , , , , , , , , , ,           Родина і громада: , , , , , , ,     Фольклор: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,     Про музеї:   Теґи: , , ,    

Весільний обряд села Загнітків на Одещині − ВІДЕО

Михайло МАТІЙЧУК
Катерина МІЩЕНКО

Дивитися на YouTube

На Покрову, 14 жовтня 2012 року до Музею Івана Гончара приїздив Народний фольклорно-автентичний колектив “ВИТОКИ” з с.Загнітків Кодимського р-ну Одеської обл. Керівники колективу − Єфросинія Сторож та Василь Олійник. Хлопці й дівчата показували весільний обряд свого краю, записаний від старших людей і опрацьований для цієї вистави п.Єфросинією Сторож.

Маловідомі весільні та ліричні пісні, шляхетне традиційне вбрання Східного Поділля, народні побутові танці у супроводі власного духового оркестру, як то велося в багатьох селах України протягом останніх кількох десятиліть − це краще бачити і чути, аніж про це читати!.. :) запрошуємо до перегляду!

Докладніше див. ТУТ >>>

 

Рекомендація ООН про збереження традиційної культури та фольклору

unesco.org

(Recommendation on the Safeguarding of Traditional Culture and Folklore)

Прийнята генеральною конференцією ООН з питань освіти, науки та культури на її двадцять п’ятій сесії − Париж, 15 листопада 1989 р.
 

Цей документ був надрукований українською мовою в бюлетені Європейського Центру Традиційної Культури:

European Centre for Traditional Culture (ECTC)/ Bulletin. – № 3. – Budapest, 1997. – P.51-54.

Подаємо далі текст із цього видання − і поруч посилання на оригінальні документи іншими мовами, запозичені з офіційного сайту ЮНЕСКО.

Читати далі »

Книга “Народна кераміка Наддніпрянщини” − Олександра ДАНЧЕНКО, 1969

Суперобкладинка Обкладинка

Олександра Данченко. Народна кераміка Наддніпрянщини. − Київ: Мистецтво, 1969. − 143 с., іл.

Чудова книжка про етнографічні експедиції Правобережною Наддніпрянщиною − і про їх наслідки та висновки. Містить багатий ілюстративний матеріал.

Читати далі »

Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини у Переяславі-Хмельницькому – ЗНАЙОМСТВО

Хата з Переяславщини, НІЕЗП У полтавській хаті, НІЕЗП Будівництво першого в Україні Музею народної архітектури та побуту просто неба почалося 1964 року на Татарській горі – околиці Переяслава-Хмельницького. Територія його становить нині 25 гектарів. Вперше у вітчизняній музейній практиці тут створено хронологічний ряд музейної експозиції від епохи пізнього палеоліту до п’ятидільного будинку кінця ХІХ століття. Проте центральне місце в Музеї відведене сільським хатам і садибам.

В експозиції Музею представлено насамперед традиційний побут Середньої Наддніпрянщини.

Музей на офіційному сайті Національного історико-етнографічного заповідника “Переяслав”: niez.com.ua/museums/about-museum/681 [веб-архів].

  Читати далі »

1 липня 2012   (оновлено 16.09.2017)   //   Категорії: Новини, ОГЛЯДИ     Концепція: , , ,   Музеї:   Етнографічний реґіон: , , , ,   АРХІТЕКТУРА – будівлі: , , , , , , , , , , , , , , ,     Заняття, ремесла: , , , , , ,       Традиційний побут: , , , ,       Про музеї: , , , ,   Теґи: , ,    
Сторінка 3 з 912345...9